Приймаючи рішення про відновлення втраченого судового провадження, суд не вправі оцінювати законність та обґрунтованість відновленого рішення суду чи ухвали суду про закриття провадження у справі.
2. Якщо на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд дійде висновку, що таких матеріалів недостатньо для точного відновлення втраченого судового провадження, суд постановляє ухвалу про закриття розгляду справи про відновлення провадження і роз’яснює особам, які беруть участь у справі, про їх право на повторне звернення із такою самою заявою за наявності необхідних документів.
3. Для вирішення заяви про відновлення судового провадження не впливає строк його зберігання, за винятком звернення з такою заявою з метою виконання рішення, якщо строк пред’явлення виконавчого листа до виконання закінчився і судом не поновлений.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі листи можуть бути пред’явлені до виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його постановлення. Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред’явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Стаття 409. Звільнення заявника від судових витрат
1. У справі про відновлення втраченого провадження заявник звільняється від оплати судових витрат. У разі подання завідомо неправдивої заяви судові витрати відшкодовуються заявником.
1. Особливістю справ про відновлення втраченого судового провадження є положення, за яким заявник звільняється від оплати судових витрат. Судові витрати відшкодовуються заявником лише у випадку, якщо буде встановлено, що він подав завідомо неправдиву заяву, у якій навмисно повідомлені суду дані, про неправильність яких заявник знав. Але зазначення заявником у заяві неправдивих відомостей внаслідок власної помилки, без наміру введення суду в оману, не тягне застосування правових наслідків стягнення з нього судових витрат.
РОЗДІЛ X. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ
Стаття 410. Процесуальні права та обов’язки іноземних осіб
1. Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі — іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
2. Іноземні особи мають процесуальні права та обов’язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Виключено.
(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.01.2010р. № 1837-VІ)
1. Громадяни України можуть мати процесуальні права та обов’язки на території іноземної держави, так само як й іноземці та особи без громадянства можуть набувати процесуального статусу в судах України. Конституція України проголошує норму про піклування та захист Україною її громадян, що опинилися за кордоном. Вона наділила іноземців та осіб без громадянства національним режимом стосовно здійснення ними прав та виконання обов’язків. Вказане стосується і процесуальних прав та обов’язків суб’єктів права, але з особливостями, які закріплені у законодавстві України та міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.
2. У статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. іноземцями визнаються громадяни — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особами без громадянства — особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права та виконують ті ж обов’язки, що й громадяни України (ст. 2); вони можуть звертатися до суду й інших державних органів для захисту своїх особистих, майнових та інших прав. У судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України (ст. 22).