10. Передбачається створення приватних підприємств на основі приватної власності не тільки одного, а і кількох громадян, іноземців чи осіб без громадянства (ч. 1 ст. 113 ГК). Зазначається те, що приватне підприємство може бути створене на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи.
11. Відповідно до міжнародних договорів України учасниками цивільних відносин повинні визнаватись міжнародні організації.
Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства
1. Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
1. При застосуванні ст. 3 ЦК слід ураховувати особливості основних засад (принципів) окремих галузей законодавства. Вони, перш за все, покликані впливати на поточну правотворчу діяльність. Суб'єкти правотворчої діяльності, в тому числі законодавець, повинні враховувати вимоги основних засад. Але наслідки неврахування вимог основних засад є різними для законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спеціальні (конкретні) законодавчі положення підлягають переважному застосуванню перед загальними положеннями, тим більше — перед основними засадами, що є найбільш загальними положеннями. Отже, невиконання законодавцем вимог основних засад не є підставою незастосування законодавчих положень, які суперечать ст. 3 ЦК. Підзаконні акти повністю підпорядковані Конституції і законам, в тому числі і найбільш загальним положенням законів. А тому підзаконні акти не можуть застосовуватись, якщо вони суперечать законодавчим актам, в тому числі і основним засадам, сформульованим у ст. 3 ЦК.
І все ж основні засади впливають певного мірою і на поточну законодавчу діяльність, надаючи змісту законодавчих актів певної єдності.
2. Основні засади, за визначенням, мають включати до свого змісту нормативний регулятор і декларацію. У тій частині, в якій основні засади вміщують у собі нормативний регулятор, вони є обов'язковими для учасників відповідних цивільних відносин. У тій частині, в якій основні засади вміщують у собі декларацію, вони не є суворо обов'язковими. Але декларативні елементи у міру готовності суспільних відносин сприйняти ці елементи як обов'язкові, перетворюються у нормативний регулятор. Тому при формулюванні основних засад недоречно використовувати застереження типу «якщо інше не встановлено законом». Основна засада, яка повністю втратила елементи декларації, перестає бути такою і перетворюється на звичайну правову норму.
3. Застосування основних засад до цивільних правовідносин є завжди застосуванням аналогії права, в тому числі і тоді, коли внаслідок суперечності основній засаді не застосовується положення підзаконного нормативно-правового акта.
4. Із всіх основних засад, сформульованих у ст. 3 ЦК, виокремлюються засади добросовісності, справедливості та розумності. Ці засади входять до змісту принципу верховенства права, закріпленого в частині першій ст. 8 Конституції України [1], а тому набувають юридичної сили конституційних положень. Виникає думка про те, що у цивільному законодавстві потреба зникає взагалі. Принаймні, в кожному випадку суперечності між конкретними законодавчими положеннями і засадами добросовісності, справедливості та розумності перевагу слід надавати останнім. Але це твердження є правильним лише взагалі. При більшому наближенні до проблеми ми виявляємо, що самі ці засади за юридичним змістом не є однорідними: вони вміщують у собі не тільки нормативний регулятор, а й декларацію. Отже, для вирішення питання про можливість переважного застосування засад добросовісності, справедливості та розумності перед конкретними нормативними положеннями необхідно впевнитись у тому, що у відповідній частині ці засади мають виконувати функцію нормативного регулятора, а не є декларацією. Це — дуже складне завдання. До того ж і межа між нормативним регулятором і декларацією не є постійною: поступово вона змінюється на користь першої з названих двох складових. Тому суд може не застосовувати конкретні законодавчі положення, що суперечать засадам добросовісності, справедливості та розумності, лише тоді, коли суперечність конкретних положень названим засадам є очевидною. Якщо суддя відчуває, що судове рішення, яке він має прийняти на підставі конкретних нормативних положень, суперечить природі людини, якій Бог дав розум і моральні почуття, він у силу засад добросовісності, справедливості та розумності повинен відійти від конкретних положень цивільного законодавства та застосувати ці засади як нормативний регулятор у порядку аналогії права.