В інших випадках типові договори затверджуються органами виконавчої влади в силу їх повноваження, закріпленого в підзаконних актах, і реєструються в Міністерстві юстиції. При цьому повноваження може бути сформульовано прямо чи непрямо. Такі типові договори не є юридично бездоганними, оскільки державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах компетенції та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проте практика змушена визнавати їх юридичну силу, оскільки не прийняті закони, що визначають правовий статус органів виконавчої влади.
Зберігають чинність деякі типові договори, затверджені державними органами до запровадження реєстрації нормативних актів міністерств і відомств у Міністерстві юстиції (реєстрація запроваджена з 1 січня 1993 р. Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади» [250]).
Якщо ж типові договори затверджені без належного повноваження чи не зареєстровані в Міністерстві юстиції, хоча були затверджені після 1 січня 1993 р., вони можуть використовуватись лише як методичний матеріал.
Ціла низка текстів договорів затверджена Правлінням Національного банку як додатки до Інструкції про межбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті [368]. У кінці кожного з текстів договорів міститься застереження про те, що відповідні суб'єкти при укладенні таких договорів вправі змінювати передбачені цими договорами умови, а також встановлювати умови, не передбачені текстами договорів, затверджених Правлінням НБУ. Це дає підставу для висновку про те, що Правління НБУ не розглядає зазначені тексти договорів як юридично обов'язкові, хоч воно і вправі видавати нормативно-правові акти з питань, які складають зміст його повноважень (ст. 56 Закону «Про Національний банк України» [132]).
Стаття 17 Статуту залізниць [287] передбачає встановлення Правилами перевезень вантажів форми договору про організацію перевезень вантажів. Умови цієї «форми» також містять норми цивільного права.
Що стосується примірних договорів, то їм не повинен надаватись юридично обов'язковий характер. їх положення не можна застосовувати навіть у тих випадках, коли відповідні питання не врегульовані законодавством і договором. їх значення зводиться до рівня рекомендацій.
Слід ураховувати, що в сфері дії Господарського кодексу [42] юридична сила примірних та типових договорів чітко визначена ч. 4 ст. 179 ГК. Примірний договір визначається як такий, що рекомендується органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. Типовий договір визначається як такий, що затверджується Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
20. Примірний статут житлово-будівельного кооперативу [268], Типовий статут об'єднання співвласників багатоквартирного будинку [353], Типовий статут садівничого товариства [270], Примірне положення про гуртожитки [269] є нормативними актами, що регулюють майнові відносини.
21. Значний нормативний масив, що регулює майнові відносини в Україні, складають акти законодавства Союзу РСР. Вони зберігають юридичну силу на території України відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» [244]. Хоч із заголовку названої постанови можна зробити висновок про збереження юридичної сили в Україні лише окремими актами законодавства Союзу РСР, не слід шукати який-небудь перелік цих актів. У тексті згаданої постанови записано, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Текст нормативно- правового акта як такий, що містить спеціальні (конкретні) норми, завжди має перевагу при правозастосуванні перед його назвою як положенням загального характеру. З урахуванням цього на практиці визнається, що в Україні діє не незначна кількість, а дуже багато актів законодавства Союзу РСР з питань, не врегульованих законодавством України, за умови, що вони (акти законодавства Союзу РСР) не суперечать Конституції і законам України.