27. Право давати обов'язкове тлумачення Конституції і законів України має Конституційний Суд (п. 4 ст. 13 Закону «Про Конституційний Суд України» [104]). Рішення Конституційного Суду в цих питаннях є остаточними і обов'язковими для виконання.
28. Інші органи не мають права давати обов'язкове нормативне тлумачення нормативних актів і правових норм, що містяться в них. Конституція України не дає відповідним державним органам (починаючи від Верховної Ради) навіть права автентичного тлумачення прийнятих ними актів. Тому не базується на Конституції і законах практика, коли/ відповідними нормативно-правовими актами окремим органам виконавчої влади надається право давати роз'яснення щодо застосування того чи іншого закону, Указу Президента, постанови Кабінету Міністрів. Роз'яснення, якщо вони не даються у формі відповідних актів Конституційного Суду, не мають нормативного правового значення. Як такі, що виходять від державного органу, вони мають лише авторитет цього органу,/обумовлений професійним рівнем його посадових осіб, але не є юридично обов'язковими. Верховна Рада, Кабінет Міністрів (якщо це не буде суперечити закону) мають право доручити відповідним органам виконавчої влади затвердити положення, інструкцію чи інший документ, що визначає окремі питання застосування прийнятих ними закону чи постанови. Вони можуть мати юридичну силу тільки за умов, що, по-перше, такі акти затверджуються відповідним актом (указом, постановою, наказом тощо), по-друге, в передбачених випадках такі акти повинні бути зареєстровані в Міністерстві юстиції, по-третє, вони не можуть мати зворотної сили. Зауважимо, що правотворча практика рясніє випадками автентичного роз'яснення нормативно-правових актів. Із вуст досвідчених вчених також можна почути твердження про те, що право автентичного тлумачення нормативно-правових актів — це природне право будь-якого державного органу, що такий акт видав.
29. Численність джерел цивільного права, прийняття їх в різний час, породжують суперечності між ними. Ці суперечності повинні вирішуватися насамперед на підставі принципу субординації нормативних актів, зміст якого викладається в ст. 8 Конституції і ст. 4 ЦК. Найвищу юридичну силу має Конституція. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду з метою захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується. Якщо цей принцип порушується, є два способи забезпечення верховенства Конституції стосовно всіх актів законодавства, законів — стосовно підзаконних актів тощо. Один із них — визнання неконституційним (незаконним) нормативно-правового акта, що суперечить Конституції чи закону України. Інший — застосування акта вищої юридичної сили без визнання акта меншої юридичної сили, що суперечить акту вищої юридичної сили, неконституційним, незаконним.
30. Стосовно постанов Кабінету Міністрів належить враховувати, що ч. 4 ст. 4 ЦК прямо приписує застосовувати положення Цивільного кодексу та законів, якщо постанова Кабінету Міністрів суперечить цьому Кодексу або законам, тобто за наявності такої суперечності постанова Кабінету Міністрів застосовуватись не може. Слід звернути також увагу на ту обставину, що ст. 4 ЦК, ст. 53 Закону «Про Кабінет Міністрів України» не допускають регулювання цивільних відносин іншими актами Кабінету Міністрів, ніж постановами (відповідно до частини першої ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів вправі видавати не тільки постанови, а і розпорядження).
31. Нормативні акти центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що суперечать актам вищої сили, не підлягають застосуванню. Це проявляється, зокрема, в тому, що міністерства (інші центральні органи виконавчої влади) в своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, видають накази на підставі і на виконання перелічених актів законодавства (пп. 2, 6 Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади [252]).