Зустрічаються навіть такі випадки, коли в одному і тому ж положенні закону формулюються норми трьох галузей права. Таке положення міститься в ст. 49 Закону «Про автомобільний транспорт» [222] і покладає на водія вантажного автомобільного транспортного засобу обов'язок перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув'язування вантажу для його безпечного перевезення. Тут сформульовано трудо-правовий обов'язок водія (диспозиція норми), цивільно-правовий обов'язок (диспозиція правової норми) юридичної особи чи фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, який є перевізником, і гіпотеза норми адміністративного права, за наявності якої застосовується адміністративно-правова відповідальність водія. Звертаючи увагу на наявність комплексних нормативно-правових актів, комплексних положень актів законодавства, автори разом з тим заперечують проти визнання комплексних правових норм і комплексних правовідносин. Правова норма — це елемент системи права, що ґрунтується на логіці і правовій науці і завжди має ознаку галузевої чистоти. Правильне правозастосування вимагає також чіткої галузевої кваліфікації правовідносин. Навіть коли Національний банк України знаходиться з банком одночасно в цивільно-правових і публічно-правових відносинах, є потреба в чіткому розмежуванні кожного із цих видів відносин, а не кваліфікації їх як комплексних.
36. Що стосується тлумачення норм цивільного права, то тут виникли численні проблеми, пов'язані з тим, що тема тлумачення не була предметом спеціального вивчення в юридичних учбових закладах, на курсах підвищення кваліфікації протягом десятків років. Тому методологія тлумачення не тільки не розвивалась, а втрачено було навіть ті знання, які були накопичені раніше. На цей час найвизначнішою науковою працею з питань тлумачення норм права залишається докторська дисертація Є. В. Васьковського, що вперше була видана в 1903 році. Методологія тлумачення нормативно-правових актів повинна враховувати практику Європейського Суду з прав людини (в тій частині, в якій юрисдикція Європейського Суду поширюється на цивільні відносини). Зокрема, загальне значення має наступне положення із рішення Європейського Суду у справі «Санді Тайме Фроти Сполученого Королівства» 1979 р.: «Право повинне бути в адекватній формі доступним, і громадяни повинні мати можливість, що відповідає обставинам, орієнтуватись в тому, які правові норми застосовуються до даного випадку... Норма не може вважатись «законом», якщо вона не сформульована з достатнім ступенем визначеності, яка надавала б громадянину змогу узгоджувати з нею свою поведінку. Він повинен мати можливість, користуючись при необхідності порадами, передбачати в розумній відповідно до обставин ступені наслідки, які може потягти за собою дана дія. Ці наслідки не обов'язково мають передбачатись з абсолютною визначеністю, досвід показує, що це неможливо. Більше того, хоч визначеність є вельми бажаною, вона може супроводжуватись деякою інертністю, тоді як право повинне бути здатним йти в ногу з обставинами, які змінюються. Відповідно, багато законів неодмінно користуються термінами, які в більшій чи меншій мірі розпливчаті: їх тлумачення і застосування — задача практики».
Стаття 5. Дія актів цивільного законодавства у часі
1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
1. Стаття, що коментується, встановлює загальні правила щодо дії актів цивільного законодавства у часі. Спеціальними відносно цих загальних правил, а тому такими, що підлягають переважному застосуванню, є правила пп. 4 — 10 Прикінцевих положень Цивільного кодексу.
2. Будь-який акт цивільного законодавства регулює ті відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Нормативні акти цивільного права набирають чинності в строки, встановлені законодавством. Як правило, не допускається введення нормативно-правових актів у дію без або до їх опублікування. Так, якщо закон, як зазначено в ньому, набирає чинності з дня опублікування, а опублікований він в газеті «Урядовий кур'єр» 13 серпня, то з цього дня він є чинним. Якщо правові відносини виникли 13 серпня або пізніше, на них поширюється дія цього закону.