2) відносини, врегульовані нормами трудового законодавства, тобто нормами спеціальними, не можуть регулюватися нормами Цивільного кодексу. Всі колізії між трудовим і цивільним законодавством повинні вирішуватись на користь першого;
3) оскільки в процесі формування трудового законодавства в нього не були включені норми, що регулюють окремі аспекти трудових відносин, у цій частині до трудових відносин застосовуються норми цивільного законодавства. Так, законодавство про працю у низці випадків передбачає надання власником характеристики працівника. Однак питання спростування відомостей, що містяться в характеристиці, які, на думку працівника, не відповідають дійсності, законодавством про працю не врегульовані. Отже, до таких відносин повинні застосовуватися норми Цивільного кодексу (ст. 277). Зазначимо, проте, що відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, завданої власником шляхом поширення відомостей, які не відповідають дійсності, не можуть регулюватися актами цивільного законодавства, оскільки є спеціальна ст. 2371 КЗпП. Виняток становлять лише ті випадки, коли власник завдав працівникові моральну шкоду поза будь-яким зв'язком з трудовими відносинами. Чинне трудове законодавство не визначає відповідальності власника (наймача, роботодавця) і відповідного підприємства за несхоронність особистих речей працівників. Ці відносини також регулюються цивільним законодавством, що випливає із ч. 1 ст. 9 ЦК.
Викладене не може бути підставою для висновку про перевагу у застосуванні ч. 3 ст. 99 ЦК, яка передбачає можливість усунення членів виконавчого органу товариства, перед відповідними положеннями трудового законодавства. Частина 3 ст. 99 ЦК формулює правило, яке не виключає застосування відповідних положень трудового законодавства про звільнення працівників. При застосуванні цього правила переведення відповідних працівників на іншу роботу без їх згоди неможливе також тому, що це суперечить спеціальним положенням Кодексу законів про працю [28], частини другої ст. 43 Конституції України [1] та міжнародним договорам України, що забороняють примусову працю.
21. Цивільний кодекс поширює норми цивільного законодавства на земельні відносини. Раніше це прямо передбачалось лише в окремих випадках, зокрема, стосовно оренди земельних ділянок (ст. 2 Закону «Про оренду землі» [205]). Але слід враховувати, що ч. 1 ст. З Земельного кодексу [38] передбачає регулювання земельних відносин Конституцією, Земельним кодексом, а також іншими нормативно-правовими актами, що прийняті відповідно до них. Частина 1 ст. 4 Земельного кодексу відносить до земельного законодавства цей Кодекс, «інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин». Із цих спеціальних положень випливає, що норми Цивільного кодексу можуть застосовуватись до відносин, об'єктом яких є земельні ділянки (земля), лише у тих випадках, коли вони не врегульовані Земельним кодексом або іншими спеціальними законами. Слід враховувати, що застосування норм цивільного права до земельних відносин буде носити непоодинокий характер. Адже Земельний кодекс передбачає широкі можливості залучення земельних ділянок до майнового обороту. Для регулювання відносин, що при цьому виникають, явно недостатньо того правового інструментарію, що формулюється в нормах земельного законодавства. Тому в Земельному кодексі (наприклад, у ст. 127 та інших) мова йде про придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових договорів. При цьому застосування положень цивільного законодавства до земельних відносин буде носити характер прямого (а не за аналогією), оскільки із ст. 1 ЦК випливає можливість поширення норм, що формулюються в Цивільному кодексі, на земельні відносини.
22. Кодекс України про надра [33] не допускає залучення надр до цивільного обороту. Це виключає застосування до гірничих відносин Цивільного кодексу за винятком випадків, що встановлені ч. 1 ст. 9 ЦК, тобто за умов, коли ці відносини не врегульовані іншими актами законодавства.
23. Водний кодекс України [35] не допускає залучення вод до цивільного обороту. Це виключає застосування до водних відносин Цивільного кодексу. У той же час з'являється, щоправда, гранично обмежена, можливість залучення вод в цивільний обороту. Стаття 4 Закону «Про оренду землі» допускає можливість оренди земельних ділянок з розміщеними на них водоймищами. У відповідних випадках до водних відносин застосовуються положення Цивільного кодексу. Це ж стосується і лісових відносин.