Рекомендовано вченою радою Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України (протокол № 8 від 10 жовтня 2007 р.)
Рецензенти
I. Г. Богатирьов — доктор юридичних наук, професор;
В. П. Ємельянов — доктор юридичних наук, професор;
П. Л. Фріс — доктор юридичних наук, професор.
За загальною редакцією А. Х. Степанюка, доктора юридичних наук, професора
Авторський колектив
A. П. Гель, кандидат юридичних наук, доцент — глави 1 (статті 1, 3—5 у співавторстві з I. С. Яковець); 4; 5 та 11 (у співавторстві з I. С. Яковець);
О. Г. Колб, кандидат юридичних наук, доцент — глави 3; 7; 18; 19 (статті 130—135); 22; 23; 26;
B. О. Корчинський, кандидат юридичних наук, доцент — глави 1 (ст. 6); 19 (стати 123, 124, 127—129);
О. В. Лисодєд, кандидат юридичних наук, доцент — глави 1 (ст. 2); 2; 13 (у спiвавторствi з I. С. Яковець); 17;
Л. П. Оніка, кандидат юридичних наук, доцент — глави 8; 9; 15 (стати 86—93); 20; 21;
А. Х. Степанюк, доктор юридичних наук, професор — загальна редакція, передмова, глава 16;
І. С. Яковець, кандидат юридичних наук — глави 1 (стати 1, 3—5), 5 та 11 (у співавторстві з А. П. Гелем); 6; 10; 12; 13 (у співавторстві з О. В. Лисодєдом); 14; 15 (стати 94—101); 19 (стати 125, 126, 136—137); 24; 25.
ПЕРЕДМОВА
Прийняття 2003 року нового Кримінально-виконавчого кодексу України (далі — КВК) стало значною віхою в процесі гуманізації кримінально-виконавчої політики держави. Виконання покарання, призначеного засудженому за вироком суду, — заключний етап реалізації кримінальної вiдповiдальностi. Оскільки покарання є заходом державного примусу, його виконання належить виключно до функцій держави i здійснюється спеціально уповноваженими органами й установами, які у своїй сукупності утворюють Державну кримінально-виконавчу службу України. Порядок i умови виконання покарань органами та установами Державної кримінально-виконавчої служби, а також завдання, структура та основні напрямки дiяльностi останніх регламентуються нормами кримінально-виконавчого законодавства.
Необхідно констатувати, що протягом кількох останніх років i кримінально-виконавче законодавство, і Державна кримінально-виконавча служба України зазнали кардинальних змін, які є логічним результатом проведення широкомасштабної реформи у цій важливій сфері діяльності держави.
До основних новел чинного КВК України можна віднести такі його положення.
1. На відміну від Виправно-трудового кодексу (далі — ВТК) України, КВК України визначає порядок і умови виконання всіх без виключення видів кримінальних покарань, закріплених у Кримінальному кодексі (далі — КК) України.
2. Уперше на законодавчому рівні (ст. 5 КВК) закріплена система принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань.
3. Уперше на законодавчому рівні (ст. 6 КВК) закріплений зміст таких базових понять кримінально-виконавчого права, як «виправлення засудженого» та «ресоціалізація».
4. Уперше нарівні закону закріплені основні права та обов’язки засуджених (статті 8—10, 107 КВК).
5. У КВК України (ст. 11) передбачена принципово нова система установ виконання покарань. Із системи установ виконання покарань взагалі виключений такий вид установи, як тюрма.
6. Передбачивши створення у виправних і виховних колоніях ізольованих структурних дільниць, КВК України закріплює більш ефективний інститут зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі в межах однієї колонії (статті 94, 100—101), ніж той, що передбачався у ВТК України (лише можливість переведення засуджених на поліпшені умови тримання шляхом надання права на додаткове витрачання грошей для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби).
7. Гуманізована система дисциплінарних стягнень, котрі можуть бути застосовані щодо засуджених до позбавлення волі, які порушують режим відбування покарання. Зокрема, з переліку дисциплінарних стягнень виключено стягнення у виді позбавлення права на одержання чергової посилки або передачі і заборона на строк до одного місяця купувати продукти харчування, яке було передбачено у ст. 67 ВТК України. Крім цього, граничний строк застосування стягнення у виді переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу зменшений до трьох місяців проти шести, які передбачав ВТК України (ст. 67).
8. За статтею 119 КВК України для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю (40 год.), а засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю. За ВТК України (ст. 50) засуджені мали восьмигодинний робочий день з одним днем відпочинку щотижня (тривалість робочого часу на тиждень складала 48 год.), а від роботи звільнялися тільки у святкові дні.