8. Принцип поєднання покарання з виправним впливом передбачає, що виконання покарань має супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Основними засобами виправного впливу, тобто засобами виправлення і ресоціалізації, які застосовують до засуджених, згідно з ч. 3 ст. 6 КВК України, є: режим, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє професійно-технічне навчання, громадський вплив. Засоби виправного впливу застосовують тоді, коли самої лише кари за вчинений злочин недостатньо для досягнення мети виправлення та ресоціалізації засудженого. У найповнішому обсязі засоби виправного впливу застосовують до осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі, направлення у дисциплінарний батальйон, обмеження волі, арешту.
9. Принцип участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань, у тому числі і здійснення виховної роботи із засудженими, закріплений у ст. 25 КВК України, а форми і порядок її здійснення регламентуються окремими нормами цього кодексу, іншими законами та підзаконними нормативними актами України. Така участь громадськості у поєднанні з громадським контролем за дотриманням прав і свобод людини при виконанні кримінальних покарань є загальновизнаною необхідністю та умовою нормального розвитку Державної кримінально-виконавчої служби і практики виконання кримінальних покарань. Головне завдання передбаченої участі громадськості — забезпечення відкритості органів і установ виконання покарань для суспільства, представники якого беруть реальну участь у вирішенні проблем, які виникають в діяльності ДКВС, та наданні допомоги у проведенні виховної роботи й соціальної реабілітації засуджених. У цьому розумінні, суспільство через певні громадські утворення приймає на себе піклування над тими, хто порушив закон і довів, що не здатний жити за соціальними правилами й нормами. Після відбуття призначеного покарання, а в деяких випадках і під час його відбування, засуджені повертаються в суспільство з тими ж проблемами та ставленням до правил людського співжиття. Вони повертаються у ті самі умови та до того самого кола, де було вчинено злочин. Тому, вочевидь, без соціалізації (адаптації в суспільство) більшість таких осіб просто приречені на вчинення нових злочинів. Змінити ситуацію може лише суспільство, а виконати подібну місію здатні його представники — громадські організації та окремі громадяни.
Інше, не менш важливе завдання участі громадськості — це громадський контроль в органах і установах виконання покарань. Державна кримінально- виконавча служба як державний інститут, до завдання якого входить реалізація законодавчо визначених обмежень прав і свобод людини, не може бути вільною від контролю з боку суспільства. Система органів і установ виконання покарань покликана захищати не свої власні, а суспільні інтереси, тому громадськість і має право не тільки вимагати від неї належного виконання законів і дотримання прав людини, а й не повинна залишатися осторонь від проблем ДКВС. Подібне поєднання громадського контролю та надання допомоги як засудженим, так і ДКВС у вирішенні існуючих проблем і складає зміст принципу участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.
10. Необхідно звернути увагу на той факт, що наведений законодавцем у коментованій статті перелік принципів кримінально-виконавчого законодавства викликає багато запитань у науковців і не є безспірним. Так, навряд чи можна погодитися з тим, що серед принципів кримінально-виконавчого законодавства у ст. 5 КВК України названі принципи: демократизму, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, поєднання покарання з виправним впливом, участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань.
Демократизм, зокрема, не може бути принципом кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарання, оскільки він не є загальногалузевим специфічним принципом права, це — лише принцип кодифікації законодавства.
Незрозуміло також і як саме може реалізовуватися принцип «взаємної відповідальності держави і засудженого» у рамках кримінальної відповідальності, яка є застосуванням державного примусу органами і установами виконання покарань і виражається в обмеженні прав і свобод засудженого.