6. Стаття 8 КВК України гарантує засудженим право звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних і недержавних органів, які розташовані на території України, рідною мовою, а також давати пояснення і вести листування теж рідною мовою.
Якщо у державного чи недержавного органу відсутня можливість дати відповідь мовою звернення, то вона дається українською мовою. Переклад відповіді на мову звернення покладається у таких випадках на орган або установу виконання покарань.
7. Засуджені, як і інші громадяни, відповідно до ст. 49 Конституції України, мають право на охорону здоров’я, яке, згідно зі ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ, передбачає: а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини; б) безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; ґ) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я; д) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі й можливі фактори ризику та їх ступінь; е) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я; є) участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством; ж) можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я; з) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я; и) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди; і) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я; ї) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.
Охорона здоров’я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності засуджених при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.
8. Особи, які засуджені до покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, медичну допомогу та інші заходи з охорони здоров’я отримують на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров’я в цивільних закладах охорони здоров’я. Така допомога надається їм на рівних умовах з іншими громадянами без будь-яких обмежень.
9. Для охорони здоров’я засуджених до позбавлення волі організовуються необхідні лікувально-профілактичні заклади (ч. 1 ст. 116 КВК). Згідно з п. 7 ПВР УВП, у кожній виправній колонії створюється медична частина із стаціонаром та інфекційним ізолятором для спостереження та лікування хворих на інфекційні захворювання. Медична частина розміщується на території житлової зони.
Крім цього, відповідно до Переліку закладів охорони здоров’я кримінально- виконавчої системи, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24 грудня 2004 р. № 247, у виправних колоніях можуть створюватися спеціалізовані або багатопрофільні лікарняні заклади та лікувально-профілактичні заклади особливого типу. До спеціалізованих належать туберкульозні, дерматовенерологічні та психіатричні лікарні, до багатопрофільних — звичайні багатопрофільні лікарні та лікарні для інвалідів першої та другої груп, які потребують постійного медичного нагляду й реабілітації.
Для хворих на туберкульоз утворюються виправні колонії на правах лікувальних, в яких засуджені відбувають покарання і одночасно проходять курс відповідного лікування.