3. Частина 3 ст. 10 КВК України закріплює додаткові гарантії забезпечення особистої безпеки засуджених, до яких у зв’язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки.
Право на забезпечення безпеки, згідно зі ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 р. № 3782-ХІІ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та ст. 521 КПК України, за наявності відповідних підстав мають: а) особи, які заявили до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брали участь чи сприяли у виявленні, попередженні, припиненні та розкритті злочинів; б) потерпілі та їх представники у кримінальній справі; в) підозрювані, обвинувачені, захисники і законні представники; г) цивільні позивачі, цивільні відповідачі та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; ґ) свідки; д) експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті; е) члени сімей і близькі родичі зазначених вище осіб, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій стосовно них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. Такими особами по кримінальній справі можуть бути і вже засуджені особи, які відбувають або тільки почали відбувати покарання у відповідних установах виконання покарань. У зв’язку з цим, наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 квітня 2005 р. № 61 додатково була затверджена ще й Інструкція про порядок здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби.
Згідно з цією Інструкцією, приводами для застосування заходів забезпечення безпеки можуть бути: а) заяви осіб, які є учасниками кримінального судочинства; б) заяви близьких родичів або членів сімей осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві; в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю і здоров’ю зазначених осіб. Підставою для застосування заходів забезпечення безпеки засуджених осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, повинні бути достовірні дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю і здоров’ю.
4. Рішення про застосування заходів щодо забезпечення безпеки засуджених осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, приймається тим органом дізнання, слідчим, прокурором або судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні справи про злочини, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь зазначені особи. Вони, одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці особи, яка відбуває покарання, зобов’язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більш як три доби, а у невідкладних випадках — негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання адміністрації установи виконання покарань, яка є обов’язковою для виконання.
Якщо стосовно засудженого прийнято рішення про застосування заходів щодо забезпечення його безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором або судом, адміністрація установи виконання покарань з урахуванням вимог режиму тримання негайно переводить такого засудженого у безпечне місце та вживає інших заходів щодо усунення небезпеки: а) визначає персональне спальне місце, відділення чи структурну дільницю для відбування покарання; б) змінює його робоче місце; в) переводить на ізольоване тримання; г) вирішує питання про переведення до іншої установи.
5. Якщо заяву або повідомлення про загрозу життю і здоров’ю засудженого отримано працівником установи виконання покарань, то він негайно доповідає про це начальнику установи або особі, яка виконує його обов’язки, а у разі їх відсутності — черговому помічнику начальника установи. Отримавши таку інформацію, зазначені посадові особи вживають заходи щодо ізоляції засудженого, життю і здоров’ю якого загрожує небезпека, та негайно доручають відповідним працівникам служб нагляду і безпеки чи оперативної роботи у строк не більш як три доби здійснити перевірку заяви чи повідомлення. При цьому з’ясовуються джерела загрози та складаються списки конкретних осіб, від яких вона може походити. У разі наявності в заяві чи повідомленні про загрозу безпеці особи відомостей про злочин, у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законодавством, приймається рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи.