Несвоєчасне вжиття або невжиття персоналом органів і установ виконання покарань достатніх заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
Розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких відомостей спричинило тяжкі наслідки, — кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
Контроль за забезпеченням безпеки осіб, які беруть чи брали участь у кримінальному судочинстві, здійснюється Державним департаментом України з питань виконання покарань.
Глава 3 ОРГАНИ I УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ
Стаття 11. Види органів і установ виконання покарань
1. Органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.
2. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі — виховні колонії).
3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі — виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі — виправні колонії).
4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.
5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
6. У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.
7. Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон — Міністерством оборони України.
1. Серед суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин особливе місце посідають спеціально створені в державі для реалізації передбачених кримінальним законодавством України форм і засобів державного примусу до засуджених органи і установи виконання покарань.
2. У наукових джерелах термін «орган» тлумачиться як «установа, що виконує певні функції в галузі державного управління, контролю, нагляду і т. ін.». В юридичних виданнях цей термін використовується у вигляді словосполучення «орган держави» та означає, що це є окремий службовець (наприклад, Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини) чи структурно оформлений колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідними матеріально-технічними засобами, утворений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.
3. У частині 1 статті, що коментується, йдеться про органи виконання покарань, що входять у структуру ДКВС України, яка діє на підставі Конституції України, інших нормативно-правових актів з питань виконання покарань і спеціального закону, що регламентує її повноваження.
4. Центральним органом держави з питань виконання покарань виступає ДДУПВП, який функціонує відповідно до Положення про цю установу державного управління.
5. Відповідно до чинного кримінально-виконавчого законодавства України, ДДУПВП утворюється, реорганізовується та ліквідується Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Зазначений центральний орган державної виконавчої влади з питань виконання покарань:
— реалізує єдину державну політику у сфері виконання покарань;
— спрямовує, координує та контролює діяльність ДКВС України;
— у межах своїх повноважень видає накази, контролює їх виконання;
— узагальнює практику застосування законодавства з питань, що стосуються завдань ДКВС України, розробляє пропозиції, спрямовані на його вдосконалення, і вносить їх на розгляд відповідно Президенту України чи Кабінету Міністрів України;