— є державним замовником з оборонного замовлення та на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг за державні кошти для задоволення потреб національної безпеки;
— виконує інші функції, зумовлені його статусом (зокрема, визначає вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання (ст. 86 КВК); встановлює порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній (ст. 87 КВК), затверджує порядок переміщення засуджених під вартою (ст. 88 КВК), розробляє та затверджує Положення про територіальні органи управління (п. 7 Положення про ДДУПВП) тощо).
6. Керівника ДДУПВП призначає на посаду Президент України та припиняє його повноваження на цій посаді. Керівник даного центрального органу державної виконавчої влади здійснює не тільки керівництво зазначеною установою державного управління, а й усією ДКВС України та несе персональну відповідальність за виконанням завдань цієї служби.
7. Гранична чисельність працівників центрального органу державної виконавчої влади з питань виконання покарань визначається Кабінетом Міністрів України.
8. Для забезпечення виконання завдань ДКВС України центральним органом з питань виконання покарань утворюються територіальні органи управління — управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Севастополі.
9. Відповідно до адміністративного розподілу, в структурі ДКВС України функціонує 26 територіальних органів державного управління, у тому числі 23 управління (в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області), два відділи (в Закарпатській і Чернівецькій областях), відділ кримінально-виконавчої інспекції в м. Севастополі, на який також покладені відповідні управлінські функції.
10. Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно- службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ й виконують функції, передбачені затвердженим ДДУПВП Положенням про ці органи виконання покарань.
11. Гранична чисельність працівників апарату територіальних органів управління визначається Кабінетом Міністрів України, а структура та штати — центральним органом державної виконавчої влади з питань виконання покарань.
12. Про кримінально-виконавчі інспекції як органи виконання покарань йтиметься в коментарі до ст. 13 цього Кодексу.
13. Крім органів виконання покарань є й відповідні установи, перелік яких у ч. 2 цієї статті є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У науковій літературі під «установою» розуміють організацію (з певним штатом службовців і адміністрацією), що відає якою-небудь галуззю (галузями) народного господарства, торгівлі, культури, науки і працює в цій галузі (галузях). У контексті юридичного значення цього слова, це — вид державної організації, на яку покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері матеріального виробництва.
14. Таким чином, основна відмінність органів і установ виконання покарань поміж собою полягає в тому, що останні мають у своїй структурі казенні підприємства, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку. Правовий статус казенних підприємств і особливості їх функціонування визначені у Господарському кодексі (далі — ГК) України (відповідно статті 76—77) та ст. 13 Закону України про ДКВС.
15. До установ виконання покарань відносять арештні доми, про які йтиметься в коментарі до ст. 15 цього Кодексу, кримінально-виконавчі установи та спеціальні виховні установи (виховні колонії).
16. Кримінально-виконавчі установи утворюються і ліквідуються центральним органом державної виконавчої влади з питань виконання покарань. Вони виконують функції, передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами.
Загальне число установ виконання покарань в останні роки в Україні коливається в межах 180—182, у тому числі 136 виправних колоній, 33 слідчі ізолятори, 11 виховних колоній для неповнолітніх.
17. Законодавчий поділ кримінально-виконавчих установ на установи відкритого типу (виправні центри) та закритого типу (виправні колонії) здійснений за такими критеріями:
— за видами кримінальних покарань (у виправних центрах відбувають покарання засуджені до обмеження волі, а у виправних колоніях — до позбавлення волі на певний строк або до довічного позбавлення волі);
— за змістом правообмежень для засуджених, що випливають з режиму відбування покарання (про правову природу режиму йтиметься у коментарі до ст. 102 цього Кодексу);