Доцільнішим видається розуміння поняття «виправлення», що випливає з міжнародних документів: мета виправного впливу на засуджених полягає в тому, щоб зберегти їх здоров’я та гідність, і в тому ступені, в якому дозволяє строк покарання, сприяти формуванню у них почуття відповідальності й навичок, які сприятимуть їх реінтеграції в суспільство, допоможуть їм після звільнення слідувати вимогам законності та задовольняти свої життєві потреби власними силами. Таке виправлення має на меті мінімізацію негативного впливу позбавлення волі на особистість і соціальну поведінку осіб, позбавлених волі.
3. Ресоціалізація — це ще більш глибокі зміни в особистості й поведінці особи, в результаті яких відбувається свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя. У чинній редакції ст. 6 КВК України мета ресоціалізації дещо перебільшена. Певною мірою це данина наукам так званого психолого-педагогічного циклу, а також тим часам, коли були модні волюнтаристсько-утопічні гасла. У сучасних умовах міжнародна спільнота вже дійшла сталого висновку, що виправлення, а тим більше ресоціалізація не завжди дають очікуваних результатів, оскільки ці цілі, як показав досвід минулих років, не є реальними.
Окрім внутрішніх психологічних факторів ресоціалізації колишнім засудженим перешкоджає байдуже ставлення до них, а в деяких випадках і відверте неприйняття їх як найближчим оточенням, так і суспільством в цілому. Звільнені з місць позбавлення волі опиняються наодинці з масою проблем: пошук житла, навчання, роботи чи інших засобів до існування тощо. А від того, наскільки успішним буде вирішення проблем, з якими стикається ця категорія осіб, залежить успішність інтеграції звільненого в суспільство, а зрештою і зменшення ризику вчинення ним нового злочину. Таким чином, досягнення ресоціалізації, навіть за умови чіткого визначення критеріїв успішності цього процесу, являє собою комплексну проблему, що не може бути обмежена конкретним часом та остаточно вирішена у межах процесу виконання кримінальних покарань. Тому й не можна досягненню ресоціалізації надавати значення такого завдання для кримінально-виконавчого законодавства, що підлягає безумовному досягненню. Це доцільно враховувати в майбутньому законодавстві.
4. Запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (загальна та спеціальна превенції) досягається різними засобами. Приміром, запобігання вчиненню злочинів з боку засуджених під час відбування ними покарання забезпечує система спеціальних заходів: озброєна варта, охорона, нагляд, контроль та інші заходи забезпечення режиму. Це у переважній більшості стосується покарань, що пов’язані з позбавленням чи обмеженням волі особи. Для досягнення цієї мети велике значення має дійсне виправлення особи, що досягається цілеспрямованою соціально-виховною роботою. Головне, щоб засуджений не вчиняв нових злочинів.