Поняття ізоляції дано у коментарі до ст. 102 даного Кодексу.
2. На відміну від виправних колоній, виховні колонії не поділяються на види за рівнем безпеки, тобто в цих установах виконання покарань створюються однакові умови для відбування покарань засудженими.
Особливості обладнання виховних колоній визначені у п. 10 ПВР УВП та інших нормативно-правових актах Центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.
3. Відповідно до п. 6 ПВР УВП виховні колонії користуються правами юридичних осіб (ст. 80 ЦК), мають печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.
4. У виховних колоніях, відповідно до вимог ст. 22 КК України, відбувають покарання засуджені до позбавлення волі на певний строк неповнолітні, які на момент вчинення злочину досягли 16-річного, а в окремих випадках — 14-річного віку.
5. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх визначені у розділі XV Загальної частини КК України (статті 97—108). Зокрема, у ст. 102 зазначено, що покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, не може бути призначене на строк понад 10 років, а у випадках, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 102, — не більше 15 років.
Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону (п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 135, ч. 4 ст. 152 КК та ін.), по-друге, передбачає особливості притягнення їх до кримінальної відповідальності (статті 7-3, 9, 45, 168 та ін. КПК), звільнення від відповідальності, призначення покарання (ст. 103 КК), звільнення від покарання та його відбування (статті 416—424 КПК) та ін.
Ця позиція ґрунтується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини, у Преамбулі якої зазначено, що неповнолітні у зв’язку з їх фізичною й розумовою незрілістю потребують спеціальної охорони і захисту, включаючи належний правовий захист.
6. Як і виправні колонії, виховні колонії виконують завдання, що випливають зі ст. 50 КК України та ст. 1 КВК України, а саме мають на меті покарати винних у вчиненні злочинів осіб, виправити засуджених, запобігти вчиненню з їх боку нових злочинів і вчиненню злочинів іншими особами. Крім цього, до неповнолітніх застосовуються, як і щодо дорослих осіб, передбачені законом основні засоби виправлення і ресоціалізації (ст. 6 КВК) та інші форми впливу на особу, з урахуванням особливостей вікового та іншого характеру неповнолітніх, що визначені у різноманітних нормативно-правових актах з цих питань.
Стаття 20. Повідомлення про місце відбування покарання
1. Про прибуття засудженого до місця відбування покарання адміністрація органу чи установи виконання покарань, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону зобов’язані протягом трьох діб повідомити одного із членів сім’ї або близьких родичів за вибором засудженого.
2. Про місце відбування покарання засудженого повідомляється суд, який постановив вирок.
1. Місцем відбування покарання засудженим є конкретний орган чи установа виконання покарань, дисциплінарний батальйон, військова частина чи гарнізон, які дислокуються на певній адміністративно-територіальній одиниці (село, селище, місто).
На кожного засудженого Центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань і Міністерством оборони України видається персональний наряд встановленого зразка, в якому зазначаються не тільки короткі установчі дані на особу, а й відомості про місце відбування покарання (поштовий індекс та адреса юридичної особи).
Відповідно до вимог ст. 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці згідно з його постійним місцем проживання до засудження (ч. 1). Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин (ч. 2).
Такий самий порядок встановлений і щодо інших засуджених, про які йдеться у коментованій статті (статті 30, 36, 41, 47, 71, 91 КВК).
2. Як зазначено у п. 27 ПВР УВП, протягом трьох діб з дня прибуття засудженого адміністрація направляє повідомлення його сім’ї (додаток до цих Правил), в якому повідомляється адреса установи і роз’яснюються права засудженого на листування, отримання посилок, передач, бандеролей, користування побаченнями та ведення телефонних розмов. При цьому повідомлення про прибуття засудженого направляється одному із членів сім’ї або близьких родичів за вибором засудженого. Повідомлення у письмовій формі направляється поштою до вибраного адресата.