3. Згідно з п. 11 ст. 32 КПК України, до близьких родичів належать батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.
Поняття «членів сім’ї» дається у сімейному законодавстві України. До них, зокрема, належать: опікуни, двоюрідні брати і сестри, інші особи, які постійно чи тимчасово проживали із засудженим до притягнення його до кримінальної відповідальності та входять у коло родинних стосунків з ним.
4. Термін «адміністрація» означає «керівний орган установи, організації, підприємства та ін.; особи, які керують установою, організацією, підприємством».
Саме у такому контексті вжито це слово у коментованій статті, тобто це начальник органу або установи виконання покарань чи особа, яка його замінює, та його заступник.
Таке ж значення має термін «командування» (від нім. Kommandieren — наказувати, командувати) — командир військової частини, дисциплінарного батальйону, особи, які їх замінюють, та їх заступники: начальник військової частини, підрозділу, військового судна, літака.
Більш широкий зміст зазначених термінів даний у Дисциплінарних статутах Збройних Сил України та Державної кримінально-виконавчої служби України.
5. Термін «зобов’язані» означає, що адміністрація органу чи установи виконання покарання або командування військової частини чи дисциплінарного батальйону або гарнізону має юридичний обов’язок перед засудженими, їх членами сім’ї або близькими родичами та судом повідомити про місце відбування покарання засудженою особою.
Юридичний обов’язок — це вид і міра належної поведінки суб’єкта права, що забезпечується можливістю державного примусу. Ознаки юридичного обов’язку:
— це міра необхідної поведінки, точне визначення того, якою вона повинна бути:
— встановлюється на підставі вимог правових норм;
— встановлюється в інтересах уповноваженої сторони — окремої особи чи суспільства (держави) в цілому;
— у зобов’язаної особи немає вибору між виконанням і невиконанням обов’язку. Невиконання чи неналежне виконання юридичного обов’язку є правопорушенням і зумовлює заходи державного примусу.
6. Вжитий у ч. 2 статті, що коментується, термін «суд» означає — Верховний Суд України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські, міжобласні, районний (міський), міжрайонний (окружний) суди, військовий суд, суддя, який одноособово розглядає справу (п. 1 ст. 32 КПК).
Письмове повідомлення встановленої форми про місце відбування покарання засудженим направляється головам цих судів або безпосередньо судді, який постановив обвинувальний вирок (ч. 8 ст. 404 КПК) для здійснення судового контролю за виконанням вироку та вирішення інших, передбачених законом питань.
7. У разі прибуття до установи виконання покарань іноземних громадян адміністрація письмово роз’яснює їм їхні права та обов’язки і не пізніше трьох діб направляє відповідне повідомлення до Державного департаменту України з питань виконання покарань. Форму та зміст такого повідомлення встановлює Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань.
Про особливості правового статусу іноземців див. коментар до ст. 8 цього Кодексу.
Стаття 21. Застосування до засуджених примусових заходів медичного характеру
1. Стосовно засуджених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та не пройшли повного курсу лікування, органами і установами виконання покарань здійснюється лікування.
2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений захворів зазначеними в частині першій цієї статті захворюваннями та відмовляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до суду подання про застосування до такої особи відповідного примусового лікування.
1. Примусові заходи медичного характеру — це надання за рішенням суду психіатричної допомоги у примусовому порядку особі, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України, з метою її обов’язкового лікування, охорони прав і законних інтересів зазначеного хворого та інших осіб, а також запобігання вчиненню особою, до якої застосовані такі заходи, нових суспільно небезпечних діянь. Визначення поняття та мети примусових заходів медичного характеру дано у ст. 92 КК України. Ці заходи не є кримінальним покаранням. За змістом положень Кримінального кодексу України, законів України від 22 лютого 2000 р. «Про психіатричну допомогу» та від 19 листопада 1992 р. «Основи законодавства України про охорону здоров’я» метою застосування примусових заходів медичного характеру і примусового лікування є: