В органах і установах виконання покарань, як це випливає зі змісту ч. 1 статті, що коментується, продовжують лікування ті особи, щодо яких воно було встановлено судом в адміністративному порядку: таке лікування застосовується тільки у випадках звернення близьких родичів чи інших осіб до органів внутрішніх справ або прокуратури у зв’язку з небезпечною поведінкою хворого (зокрема, особа, яка ухиляється від добровільного лікування від наркоманії або продовжує вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і порушує права інших осіб).
Разом з тим, примусовому лікуванню не підлягають:
— особи, які страждають на тяжкі психічні розлади або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає перебуванню в установах виконання покарань;
— інваліди I та II груп;
— вагітні жінки і матері, що мають немовлят;
— чоловіки віком понад 60 років і жінки понад 55 років.
8. Порядок здійснення примусового лікування засуджених регламентований спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України та ДДУПВП, ст. 117 КВК України, п. 97 ПВР УВП та іншими нормативно-правовими актами Центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.
Відповідно до вимог ст. 116 КВК України, у місцях позбавлення волі організовуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, а для лікування засуджених, які хворіють на активну форму туберкульозу, — заклади на правах лікувальних. У цих установах і проходять примусове лікування засуджені, щодо яких судом призначено зазначений кримінально-правовий захід. Заклади охорони здоров’я та спеціальні лікувальні установи входять до структури ДКВС України.
9. Примусові заклади медичного характеру та примусове лікування застосовуються і щодо засуджених, які захворіли під час відбування покарання та відмовляються від лікування (ч. 2 коментованої статті).
Порядок застосування судом примусового лікування до засуджених, які відбувають покарання, встановлений у ст. 4111 КПК України. Це питання вирішується суддею за місцем відбування ними покарання за поданням адміністрації установи виконання покарань на підставі висновку лікарської комісії.
Суддя розглядає зазначене подання з участю прокурора, представника адміністрації УВП або медичного закладу, що звернувся з поданням, представника лікарської комісії, що дала висновок, і, як правило, засудженого. Неявка в судове засідання прокурора не зупиняє розгляду суддею цих питань.
Після доповіді судді заслуховується пояснення осіб, викликаних у судове засідання, і думка прокурора, після чого суддя в нарадчій кімнаті виносить постанову.
На постанову суду з питань, визначених у ст. 4111 КПК України, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, а також і засуджений вправі подати апеляцію до апеляційного суду.
10. Згідно з вимогами ст. 133 КВК України, відмова від лікування є злісним порушенням встановленого порядку відбування покарання, за яке передбачена дисциплінарна відповідальність (ст. 132 КВК), а в окремих випадках — і кримінальна відповідальність (ст. 391 КК «Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи»).
Втеча із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі з нього тягне відповідальність за ст. 394 КК України.
Глава 4 НАГЛЯД I КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ. УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ У ВИПРАВЛЕННІ І РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ
Стаття 22. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань
1. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
2. Органи і установи виконання покарань зобов’язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.