Прикладом може бути ситуація із "Санітарними нормами проектування промислових підприємств" (СН 245-71)[43], затвердженими Державним комітетом Ради Міністрів СРСР у справах будівництва 05.11.1971. Як складова системи нормативних документів у галузі будівництва, "Норми ..." відігравали надзвичайно важливу роль при плануванні і забудові населених пунктів, передбачаючи, зокрема, нормативи санітарно-захисних зон навколо промислових підприємств. У той же час, Міністерством охорони здоров'я України 19.06.1996 були прийняті Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів[44], які встановили ідентичні за призначенням нормативи. "Правила ...", проте, не містили згадки про те, що із їх прийняттям "Норми ..." не підлягають застосуванню в Україні. І це зрозуміло: вирішення даного питання належало до компетенції іншого відомства - Держбуду, який був уповноважений визначати перелік нормативних документів у галузі будівництва, чинних на території України.
У такій ситуації навіть досвідчені проектувальники подекуди посилаються на СН 241-75, хоча цей нормативний документ і не повинен застосовуватися в Україні згідно із постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР", а також відповідно до п. 2 ст. 4 Декрету "Про стандартизацію та сертифікацію", п. 2.2. ДБН А. 1.1-1-93 як відсутній у "Переліку нормативних документів у галузі будівництва, що діють на території України"[45].
Таким чином, вважаємо, що юридична сила актів СРСР та УРСР, що продовжують застосовуватися в Україні, у правовій системі України нижча від юридичної сили будь-якого акту законодавства України.
1.4. У земельно-правовій доктрині України судові акти (судові рішення по конкретним справам, акти узагальнення судової практики, судова практика в цілому) традиційно не визнають джерелами земельного права. Між тим, у правовій доктрині країн близького зарубіжжя, зокрема, еколого-правовій, деякі авторитетні дослідники впевнено відносять судові рішення до джерел права[46]. Аналогічно, чимало представників вітчизняної теорії права слушно, на наш погляд, вказують, що деякі судові акти з усіма підставами можна вважати джерелами права. Розглянемо місце судових актів у ієрархії джерел земельного права більш детально.
На наш погляд, судові акти можна розділити на дві великі групи: (1) акти-узагальнення судової практики та (2) акти, пов'язані із вирішенням конкретних судових справ (т. з. судові прецеденти).
Перш за все, цікавим і, на нашу думку, поки що остаточно не вирішеним є питання про юридичну природу рекомендаційних роз'яснень "з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції вищих спеціалізованих судів" (п. 3 ч. 1 ст. 39 ЗУ "Про судоустрій України"), роз'яснень "судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства" Верховного Суду України (п. 6 ч. 2 ст. 55 ЗУ "Про судоустрій України"), які за своєю природою не є прецедентами, оскільки не стосуються вирішення конкретних справ. Зокрема, для правового регулювання земельних відносин важливе значення має постанова Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" та Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/743 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування".
Хоча у правовій доктрині розглядувані акти зазвичай не вважаються джерелом права, існують і протилежні погляди. Наприклад, Г. Федоренко (щоправда, під час дії положень ЗУ "Про судоустрій України", що передбачали обов'язковість роз'яснень) вказував, що акти, що приймаються вищими судовими інстанціями, "мають загально нормативний характер, бо правила поведінки, які містяться в них, обов'язкові для всіх і є не тільки тлумаченням права, ай усуненням прогалин в законодавстві"[47].
Вважаємо, що відмінність рекомендаційних актів-роз'яснень від прецедентів є очевидною і особливого доведення не потребує.
З одного боку, формально відповідні роз'яснення не мають обов'язкового характеру, більш того, вони не творять правових норм, а лише роз'яснюють зміст існуючих норм; з іншого боку, фактично роз'яснення часто містять нові правила поведінки і певною мірою підкріплені державним примусом.
43
Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий. СН 245-71 // М.: Издательство литературы по строительству, 1972. - 97 С.
44
Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів. Затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року N 173 // Збірник важливих офіційних матеріалів з санітарних і протиепідемічних питань. Том 5. Частина 1. Під загальною редакцією А. М. Сердюка. - Київ, 1996. - С. 6 - 93.
45
Перелік нормативних документів у галузі будівництва, що діють на території України. - ТК "Будтехнормування". - Київ, 1999. - С. 125
47
Федоренко Г. Деякі питання законодавчої діяльності // Право України. - 1996. - N 6. - С. 39.