Власне визначення землі пропонує В.В. Носік. На його думку, в юридичному значенні земля (як об'єкт права власності Українського народу) - це "розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний, нерухомий поверхневий шар земної кори, який є основою ландшафту і просторовим базисом для гармонійного розподілу місць розселення, діяльності людей, об'єктів природно-заповідного фонду з урахуванням економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства, належить народу на праві абсолютної власності, і складає частину національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави"[5].
Окремо науковець виділяє і поняття землі як основного національного багатства: це "розташована над надрами в межах державних кордонів частина земної поверхні з родючим шаром ґрунту, який використовується для виробництва у сільському господарстві абсолютної і додаткової вартості, що має розподілятися між: сільським господарством, промисловістю і державою через приватну і суспільну форми власності за об'єктивним природним законом прогресивного економічного розвитку суспільства, що забезпечує збереження і підвищення родючості ґрунту, відновлення людської праці і розширене відтворення капіталу з метою забезпечення потреб та інтересів кожного громадянина і всього Українського народу"[6].
Н.І. Титова взагалі не погоджується із тим, що саме земля є об'єктом земельного права; натомість, вона вважає за необхідне вживати поняття "землі". На її думку, термін "земля" (котра є специфічним майном, об'єктом цивільного права) "означає певну відокремлену від природного середовища працею людини частину (масу) речовини ..."[7] Натомість, "землі" як об'єкт земельного та екологічного права - "органічний компонент екосистеми, не вилучений з довкілля, який тісно взаємодіє з іншими природними об'єктами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо)"[8]. Зазначимо, що точка зору Н.І. Титової, безумовно, заслуговує на увагу, проте не є загальноприйнятою у правовій доктрині та не відображена на достатньому рівні у чинному законодавстві.
На наш погляд, поняття землі може бути істотно конкретизоване і уточнене на підставі законодавчого визначення земельної ділянки (див. ст. 79 ЗКУ та коментар до неї).
Виходячи із згаданих вище положень законодавства, а також із підходів, що висловлюються у науці земельного права, видається, що в земельному праві поняття "земля" вживається у розумінні земної поверхні та простору над та під нею на висоту та глибину, необхідну для використання земельної ділянки за цільовим призначенням (у тому числі її забудови), включаючи ґрунтовий покриву межах цього простору.
До частини другої. Ч. 2 ст. 1 ЗКУ відтворює перше речення ч. 2 ст. 14 Конституції України. Щодо змісту юридичних гарантій права власності на землю див. ст.ст. 152-161 розділу V "Гарантії прав на землю" ЗКУ та коментар до них.
До частини третьої. Положення ч. 3 коментованої статті кореспондують припису ч. 3 ст. 13 Конституції України, згідно із якою "власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству'".
Обов'язок "не ... завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства", закріплений коментованою частиною, розкритий у положеннях ст.ст. 91, 103-109 ЗКУ та коментарі до них.
Обов'язок не "погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі", передбачений коментованою нормою, випливає із положень ч. 1 ст. 50 Конституції України {"кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля ...") і конкретизується у ст.ст. 162-168 глави 26 "Завдання, зміст і порядок охорони земель" ЗКУ та нормативно-правових актах, виданих на їх розвиток та виконання (див. коментар до зазначених статей).
Стаття 2. Земельні відносини
1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
3. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
До частини першої. ЗКУ призначений для регулювання земельних відносин.
У ч. 1 ст. 2 ЗКУ земельні відносини визначені як "суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею", тобто відносини власності на землю (див. ч. 1 ст. 78 ЗКУ та коментар до неї). Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель[9], здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо.
5
Носік В. В. Земля як об'єкт права власності // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Юридичні науки. 2000. Вип. 38. - С. 34; див. також Носік В. В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 496.
6
Носік В. В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 497.
7
Титова Н. До концепції нового основного земельного закону України // Право України. - 2000. - N 4. - С. 69.
8
Титова Н. До концепції нового основного земельного закону України // Право України. - 2000. - N 4. - С. 69.
9
Див., зокрема, коментар до ст. 2 ЗКУ М. В. Шульги: Земельний кодекс України. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2002. - С. 15.