Читач — це торба з фразами
Цей письменник зробив книжку… Французькою «робити» означає «наробити, накласти купу». — Куди біжите ви вночі? — Хочу йти судити [60]. Хто, роздувшись від вихвалянь, над цими текстами впадає в екстаз? [61]. Богине, заспівай нам про гнів Ахілла [62]. Ось і настала зима наших прикрощів [63]. В такую погоду хорошо повеситься [64]. Вони геть ідуть, ці королі мого життя… [65]. Хай живе король Бабар! Хай живе королева Целестина! [66]. Він вирушив у подорож. Каліпсо не могла отямитися, бо Улісс поїхав [67]. Я витворюю чудовий образ про його страждання [68]. Ми розмовляли про кохання, боячись заговорити про щось інше [69]. I love you, сказав я їй!.. це ж Шекспір!.. Жінка пізнає Гоморру, а Чоловік — Содом [70]. Отак кохання непостійно мене веде [71]. Що привело тебе, дочко? — Турбота про тебе, батьку [72]. З раннього дитинства батько неодноразово розповідав мені про Золотий павільйон. Кажучи про мене: «Він уже не дитина, його смаки залишаться незмінними тощо», батько несподівано ввів мене в Час [73]. Майже всі письменники, яких я знаю, люблять своє дитинство. Я ж своє ненавиджу… Мої батьки нічого, крім нещастя, мені не показали, каже він [74]. А з чого ж живеш ти, гарненьке хлоп’я. — Я майструю. Похмуре сум’яття, що слугувало мені сном, розвіялося, щойно зазоріло, з появою сонця [75]. Схоже, що все тут римується. [76] поруч із александрійським віршем у всій його розлогості вмістити щось на кшталт гри, що довкола на піаніно вистукує [77]. Коли настав час, коли серце розривається [78]. Вейдман з’являється у п’ятигодинному випуску новин з замотаною білою пов’язкою головою [79]. Я зізнаюся в усіх своїх гріхах, мені нічого сказати на свій захист [80]. Тут також болото [81]. Ми всі стоїмо у бруді, але дехто дивиться на зорі [82]. Битви… ваша уява… серце… спогади… [83]. Це було б щось гігантське, щовечора пускали б феєрверки та їли дітей. [84] Якщо придивитися до людей, можна побачити, що майже всі ведуть скромне й суперечне життя, більшість із них помирає від горя [85]. Після обробки покійники Сідають групою і дивляться телевізор, В якому вони так зацікавлені, Бо по ньому вони бачать тебе і мене [86]. Кожен бо ангел жахливий [87]. Справжнє життя, життя, нарешті розкрите й висвітлене, відповідно єдине прожите життя — це фа-фа-фа, ля-ля-ля [88]. Я ЗАВЕРШИВ.
Читання — це татуювання
З усіх авторів написаних колись фраз урятованим буде той, у кого читач запам’ятає якусь фразу, бодай одну, яка міститиме всі інші в його пам’яті, сприяючи підтримці інтересу, приязного почуття чи бажання перечитати.
Твір, позбавлений суджень людей, зрештою, у жахливих муках сконає.
У Франції ми, спрощуючи свій вибір, любимо заслужених татуювальників, якими є автори максим. У їхні книжки входиш, як у майстерню татуювання, де на стінах вивішено максими, немов зразки драконів, дельфінів, мертвих голів чи узорів різних племен. Вони назавжди татуюють наш розум. Ми захоплено повторюємо їхні фрази для нашого вічно оновлюваного захоплення, ми шелихвости розкоші, яких один полеміст прозвав їх «цитувальним Інтернаціоналом»[89] (сам він цитував мало).
Мій розум від мене тікає. Розмовляючи, мушу хапати його за хвіст.
«Короткими фразами, моя люба…» Звідки це? Фуркьє-Тенвіль Марії-Антуанетті? Існує ідеологія короткої фрази, яка, як і всі ідеології, заперечує розмаїття життя. Добре, коли є книжки з обома видами фраз: довгими, які увиразнюють гостроту коротких, і короткими, які підкреслюють принадливість довгих. Книжки, що складаються лише з коротких фраз, незрідка складають враження нескінченного. За винятком тих, що для цього створені. Перевага збірників максим полягає в тому, що на них можна відповісти. Тоді як читаючи роман чи есей, читач потрапляє у сітку, а проміжки між максимами залишають місце, щоб поставити тире й висловитися. Паскаль: «Усі люди намагаються бути щасливими». Тут прослизаємо ми: «Ти в цьому так певен? Може, ти — приклад протилежного?». Максими подобаються читачеві, бо створюють у нього ілюзію діалогу.
81
89
Автор пародіює вираз «ситуаційний Інтернаціонал», зумовлений інтелектуальним рухом 1968-х років, подвижником якого був Ґі Дебор; сюди він зараховує тих, хто любить жонглювати відомими цитатами, щоб підкреслити свою освіченість і показати, що вони серед своїх.
90
Зонтаґ, Сьюзен (1933–2004) — американська письменниця і критик, режисер і критик театру й кіно, лауреат національних і міжнародних премій.