У найбездоганнішому міркуванні завжди є пробоїна. Це трапляється в той момент, коли сутність пояснення щезає, як кулька в повітрі, щойно до неї наближаєшся. Власне це завжди зникоме знання і можна назвати таємницею. Воно, цілком певно, має тікати: адже тим самим воно нас і вабить. Стоячи в такій пустці розуміння, людина, надриваючись, прямує вперед до цієї звабниці.
За своєю природою секрет прагне залишатись нерозкритим. Невправність художньої літератури проявляється в тому, що вона намагається його розгадати. Чи радше це її технічна вправність, її майстерність і відчутна бідність почуттів. Із прочитаних у дитинстві скорочених версій «Іліади» й «Одіссеї» та «Казок і легенд грецької міфології» в мене зародилася віра у щось містичне в тому, що нам ніяк не вдається вловити розумом і що розкривається нам таємничим чином, і намагатися проникнути в ту таємницю не варто. Таємниці створені для того, щоб поглиблюватися.
Читати задля парі
За 6,99 євро, які видаються мені зависокою ціною за книжку Жерара де Вільє, зауважив я кіоскерові, якому глибоко на це плювати, я купив останній SAS «Червоний Ліван». Такий собі читацький покер. Щоб подивитися. Початок непоганий: стрімкість. вульгарна енергія (вульгарна, але енергійна); цього вистачає лише на чотирнадцять сторінок, якраз на перший розділ, а далі все втягується в нікчемні діалоги. Ніхто ніяк не скаже цьому ледащу, що наявна в нього дрібка таланту виявляється саме в описах. Вони зневажливі й не відображають захопленої душі, але є бодай це. Ось два приклади, на які я натрапив на п’ятдесяти прочитаних мною сторінках: «Принц (саудівський) глянув на купку золота й діамантів, яка слугувала йому годинником» та між двома репліками: «Ангел пролетів і, злякавшись, утік». Автор настільки свідомий, що написане на сторінці 42, ми без змін знаходимо на сторінці 47. Що ж до всього іншого, то найтотальніший дух серйозності губить ці книжки ще більше, ніж інші. Я беру томик Бальзака, куплений в якусь поїздку рік чи два тому, який я ні разу не взяв із собою. І одразу ж двадцять записів-закорючок на полях і на форзаці. Цікавими бувають лише великі книжки.
Читати класиків
Ми охоче плутаємо слова «класичний» і «пантофля». Класики далеко не обивателі, вони революціонери. Погляньте на Малерба[112] й Буало[113] — цих великих теоретиків-практиків класицизму ХVІ і ХVІІ ст. Вони витрачають свій час на руйнування того, що їм передувало. Чи це злочин? Ні, відмова від участі. Класики — це маніяки, яких дратує невпорядкованість. Ось чому вони стають реакціонерами: життя не є впорядкованим. Вони ж хочуть, щоб усе, як вулиця Ріволі, було рівномірним рядом аркад, або як Акрополь. Тоді як ніщо не є подібним до Акрополю, хіба що сам Акрополь. Життя за своєю природою барокове. Великий класик Людовик ХІV звелів зруйнувати Вандомську площу, щоб на її місці збудувати іншу. Гарнішу. Це резон проти консерватизму. Дивує лишень, що він не зруйнував частину Версалю, яку збудував його батько. Бо це його батько. Впорядковане успадкування. Класичне. Вулиця Ріволі — це первородство за кров’ю. Англійський поет Т.Е. Х’юм (1883–1917, загинув від осколка снаряда на фландрійському фронті) казав: кожні десять років треба руйнувати якийсь музей. Х’юм був правим неокласиком, першим муляжем того, ким кількома роками пізніше стане Т.С. Еліот. Патрік Маргінес, який видав один його твір, розповідає, що у відповідь на докори поліцейського Х’юм, який мочився на стіну, відповів: «Чи ви усвідомлюєте, що розмовляєте з представником середнього класу?». Це був дотеп, але Х’юм відчував також автентичну гордість від належності до цього зганьбленого класу в Англії, що становило там колосальну проблему. Патрік: «Як добрий англійський поліцейський той мав би сказати: «Перепрошую, сер»». Бароково налаштовані особи, які не дотримуються порядку й підтримують безладдя, консервативніші за класиків. Чи, скажімо, стриманіші, бо консерватори — це щось неможливе, вони надто великі прихильники руху, вони сам рух. Бароко — це вітер. У гарному розумінні терміна. Вітер, застиглий у мармурі. Прихильникам бароко вдається зупинити вітер.
112
Мале́рб, Франсуа́ де (1555–1628) — французький поет, критик і перекладач давньоримської літератури; був предтечею поезії класицизму, хоча загалом його творчість тяжіє до бароко.