Читати, щоб змінити час
Речення, пов’язані з часом, у романі відлунюють нудьгою. «Він шукав кілька годин поспіль…». Читач їх пропускає. Досить часто вистачає «Він шукав». «Кілька годин поспіль» потрібні лише тоді, коли хочуть створити враження ледве чи не вічності. Час описаний тягнеться значно довше, ніж пережитий.
Неправильна пунктуація чи непотрібний повтор — і розум ширяє десь у хмарах. Потрібна якась неймовірна майстерність, щоб утримати увагу читача. Довкола стільки набагато цікавішого, скажімо, метелик, що пурхає. Залишилося лише стати тим метеликом. Чи слоном. Зрештою, чимось іншим, ніж так званим танцівником, який виконує фігури і паралізований судорогами витягнувся на боці на землі і, як комаха, ворушить пальцями. Ось що таке стиліст. Це також досить гарно.
Перевага незначної пунктуації. Пунктуація — це пояснення. Мені ж не лише двокрапка, а й сама кома, й пояснення видаються зайвими і дратують: або читач розуміє все сам і навіть отримує від цього задоволення, або ж не розуміє, а значить, і він, і автор не створені один для одного.
Коли читають, убивають час. Не в розумінні «провести час», так буває тоді, коли читають, позіхаючи, щоб якось зайняти післяобідню пору на природі; ні, так буває, коли читають щось серйозне, коли під час читання ви повністю поглинуті книжкою. Таке читання створює враження, що часу більше не існує. І навіть з’являється невиразне відчуття вічності. Ось чому читачі, які відклали книжку, скидаються на підводних пірнальників: у них непроникний погляд і заповільнене дихання. Минає якийсь час, доки вони повертаються в реальний час. Ось чому великим читачам здається, що вони завжди молоді. Їхній розклад часу, тобто час, використаний для чогось іншого, ніж для підпорядкування часові загальному, впливав на них інакше. Навіть у сто років вони вмирають молодими. Читання кожної книжки — це пірнання у прохолодну ванну, момент, коли перемога над часом не така вже й ілюзорна.
Читати, щоб не читати (біографії)
Один критик сказав мені про Ремі де Ґурмона[115] (1858–1915): «Це неясний автор». Неясність відносна. Наприклад, порівняно з тим критиком він відомий значно більше. Якщо судити за широким загалом, то він може складатися з дуже чарівних невігласів. Хтось, хто становить його частину (хтось важливий, хоча широкий загал не має нічого спільного з соціальним статусом, широкий загал — це люди, які читають менше п’яти книжок на рік), сказав мені якнайнаївніше в світі: «То що? Пруст був гомосексуалом?». Можливо, люди читають біографії саме для того, щоб не читати книжки.
Я читаю біографію хорошого англійського автора, фрази в ній одна одної невправніші. Така доля людей, які пишуть добре: про їхнє життя розповідають люди, які пишуть погано. Це повертає їх до порядку.
Саме тому англійці, які так переймаються мистецтвом і літературою, обожнюють біографії. Скидається на те, що біографії пояснюють.
Або для того, щоб сказати собі, що письменники такі, як усі люди. Чи спробувати проникнути в таємницю творчості, хоча для цього таких книжок завжди недостатньо. Біографія нездатна вловити момент благодаті, що настає, коли твір митцеві вдається, так само як наш дух не проявляється на рентгені. Певним чином біографії є сховками таємниці.
Читати, не зважаючи на письменника
Тривалий час я не мав власного погляду щодо Жака Лакана[116]. Якщо не враховувати його шанувальників — вони, зрештою, створили секту, і з цих людей нічого взяти, крім їхньої наївності, — одні називають його шарлатаном, інші — цінним поетом: це максимум розумного захисту, який вони могли йому забезпечити, підспудно розумілося, що поезія — це дурнички. Я б охоче визнав, що він цінний поет, вони бувають і дуже великими, я, між іншим, читаю його лише під кутом зору літератури, яку можу в нього вловити, бо нічого не розумію в психоаналізі. Шукати літературу там, де її годі сподіватися знайти, — гарний мотив для читання. Без цього читання може бути лише подорожжю з гастрономічним гідом. «Танідзакі[117]. Варто заїхати. Данте. Цілком певно, шедевр». І це має своє ім’я, «Лагард і Мішар»[118]. Я уявляю, що в кожній країні є свій підручник почесної і нудної літератури, який деморалізує молодь лише думкою про те, що геній неодмінно моральна людина.
116
Лакан, Жак-Марі-Еміль (1901–1981) — французький психоаналітик і психіатр, який зробив значний внесок у теорію психоаналізу, філософію та літературознавство.
118
Lagarde et Michard — ілюстрований підручник для середньої школи, в якому вміщено біографії та вибрані твори французьких авторів із примітками, коментарями й запитаннями для перевірки, тривалий час уважався базовим для вивчення французької у Франції та інших франкофонних країнах.