У кожній країні, де мені доводиться бувати, я заходжу в книгарні, навіть якщо не знаю мови. Вони свідчать про інтелектуальний, емоційний і естетичний стан краю. Підказка незначна, але меншості частенько беруть гору: вони або керують, бо, незважаючи на народи, відповідні демократичні уряди частково є органами управління; або ж виступають проти тих урядів, які мусять остерігатися привабливих пахощів опозиції. Залежно від способу виготовлення книжок у книгарні більше, ніж смак, відчувається також ставлення нації до комфорту.
Елегантні й строгі книжки німців завжди трішки схожі на молитовники… Оправлені книжки Англії й Америки подібні на канапи в стилі Честерфілда, а ще книжки брошуровані, настільки дорогі, настільки й неміцні, вже готові до garage sale індивідуального розпродажу, де їх, роздутих, як акордеон, буде оцінено всього по 50 пенсів… Книгарням диктаторських режимів притаманно менше нюансів. У книгарнях європейських комуністичних країн часів СРСР відчувався тиск залякування та дурість лицемірства завдяки повним зібранням творів Леніна і місцевого тирана у вітрині, а всередині чашки чаю, які вмостилися на перекладах французьких академіків кінця ХІХ ст. Саме їх диктатори читали у в’язниці за часів режимів, що їх вони потім скинули. Вплив теплої води на кровопивць таки дивна штука.
У Нью-Йорку я ніколи не любив книгарні «Gothem», вона виживає на репутації клієнтури, яку складають поети й бітники (щодо останніх, цікаво, чи вони справді часто туди ходять, вони ж бо читають тільки Упанішади[128]), та й видання коштують досить дорого як на такі дрібнички, хоча там мені знайшли перший роман Макса Бірбома[129] про Оксфорд «Зулейка Добсон» (1911). Книгарня «Three Lives and Company» стала ніякою, немов десь на задвірках Східної Німеччини. Менше гарних книжок, менше книжок. Вона розміщена в єдиній складній частині Манхетена, ті шість вуличок Вілліджа покручені більше, ніж вулички Стамбула. Книжкова крамниця ім. Оскара Вайлда закрита, те саме з книгарнею на Університетській площі та… Книгарні Нью-Йорка, наче ті світляки, згасають одні за одними.
У Мадриді багато книгарень, вони не дуже веселі, але не такі сумні, як у Римі. «Моліна» — вкрай права, вже коло вітрини відчуваєш себе страшенно незручно. «Хіба? Вона радше мілітарна», — каже моя наївна подруга, яку я одразу відтіля виводжу.
Існують і неприємні еквіваленти лівого спрямування, спільною рисою для них є ворожість, яка струменіє з основних для даного книгаря книжок, їх, хоча вони й не найчисленніші, розміщено на видноті. Та сама притлумлена зарозумілість, та сама впевненість, що вартісне лише те, що тут думають. Замість біографій великих постатей реакції та перевидання так званих прóклятих, які були просто негідниками, антиглобалістські памфлети, які тим, хто їх купує, здаються симпатичними, але за рівнем соціальної озлобленості — це детективи, інші види ненависті проявляються завдяки книжкам, яких там немає.
Ерже[130] звинувачують у тому, що він поділяє крайні праві погляди, через «Тентена в Конго». Але вдячності за показ революційних змов крайніх правих у «Скіпетрі Оттокара» не висловлюють. Належачи до крайніх правих, він усе-таки це зробив, бо був більше митцем і журналістом, ніж крайнім правим: вищий інтерес його творчості чи репортажу брав гору над поглядами. У 2007 р. мережа книгарень «Borders», одна з найзловісніших в Англії, вилучила «Тентена з Конго» зі своїх крамниць. Це найкричущий акт цензури, здійснений розповсюджувачами, навіть не виробниками, ще менше політиками; не купуймо книжок у мережі «Borders». Ці люди настільки тупі й так мало розуміються на ремеслі книгаря, що на їхніх полицях цілком певно можна знайти твори Селіна.
У «Book Soup», найкращій книгарні Лос-Анджелеса (Sunset and Larrabee), яка не зрівняється з хорошою книгарнею Бреста, мила касирка шукає в комп’ютері прізвище автора книги «Уайнсбург, Огайо», я ніяк не можу його пригадати: «Андерсон… Шервуд…[131]? Це щось новеньке?» Це — один із великих романів ХХ ст. (1919), для яких американці придумали означення «модерні класики».
У Парижі можна надибати на районні книгарні, власники яких могли б продавати взуття. В одній із них клієнтка цікавиться якоюсь книжкою. «Яка, кажете, назва? — перепитує крупна блондинка. — Зараз пошукаю. Повторіть-но… Щось не знаходжу. Дивно. Наберу ще раз… так… о. б, і, т. Ні, немає. Спробую за автором. Як там його?… А! Толкім. Ні, немає нічого». Клієнтка вагається, чи варто уточнити, що прізвище автора «Толкін», бо не впевнена, що насправді набрала господиня: «Хобіт» чи
128
Упаніша́ди (від санскр. «одкровення», «те, що руйнує невігластво») — давньоіндійські релігійно-філософські брахманські тексти.
129
Бірбом, Макс (1872–1956) — англійський письменник, художник-карикатурист, книжний ілюстратор.
130
Ерже́ (Hergé, псевдонім Жоржа Проспе́ра Ремі,́ 1907–1983) — бельгійський франкомовний художник і журналіст, автор низки всесвітньовідомих коміксів про молодого журналіста Тентена. Першовідкривач техніки «чистої лінії», яку використають у поп-арті.
131
Андерсон, Шервуд (1876–1941) — американський письменник; провісник сучасної психоаналітичної та побутової американської прози. «Уайнсбург, Огайо» (1919) — це розповідь про гноблених «маленьких» людей, сірість і трагізм побуту провінції.