Выбрать главу

Щоб з’ясувати, що таке хороша книжка інтерв’ю, можна спробувати визначити, що таке погана книжка інтерв’ю. Погана книжка інтерв’ю — це книжка, в якій світська журналістка запитує у більш-менш відомої романістки: «Вранці ви полюбляєте китайський чай чи Дарджелін?». Це автентичний приклад. Я не називатиму ні імені журналістки, ні імені романістки, яка наважилася на це відповісти. Вони нам нагадують, що хоча Жак Шазо[151] помер, Марі-Шанталь[152] жива. (Послухайте, я ж не можу все пояснювати!

Погана книжка інтерв’ю — це промотвір, у якому запитання є лестощами, що закінчуються запитальною інтонацією. Наприклад: у якому віці в тебе проявилися надприродні здібності у грі на гітарі, Кейт. Я вибрав ім’я Кейт, бо це прикметно для книжок про співаків. Це ім’я можна замінити іменем Брюс, Піт чи Сід; музика — це царина, де дифірамб виглядає обернено пропорційним до культури критики.

Якщо ж хочеться обов’язково мати хорошу книжку інтерв’ю, непогано було б, щоб інтерв’юер був талановитим. Щоразу покладатися на геніальність того, у кого беруть інтерв’ю, не можна. Бесіди схожі на теніс, їхня якість поліпшується за наявності співрозмовника. А співрозмовника дає той, хто ставить запитання. Він повинен бути обізнаним, не будучи педантом, шанобливим, не будучи улесливим, допитливим, але не безцеремонним. Досконалий зразок такої рівноваги продемонстрував Робер Малле[153] в інтерв’ю з Полем Леото[154] (запис цих радіорозмов див.: Paul Léautaud. Entretiens avec Robert Mallet, 1951).

Хороших інтерв’юерів також не бракує. Ними досить часто бувають кінопрацівники, та ще й які! Орсон Веллс[155], Федеріко Фелліні, Діно Різі[156]. Всі прочитані мною інтерв’ю з ними були смішними, цікавими, захоплюючими. У них вони не переймались популяризацією. А щедро ділились гумором, думкою, інтелектом. Зрештою, інтерв’ю були цікавими і для них, про що можу судити з власного досвіду. У періоді промоції книжки (ремесло політика цілком відмінне від літератури) настає момент, коли мені стає нудно. Момент, коли вибудувавши, уточнивши і вивіривши свої відповіді, я повторюю їх цілком готовими. І сам себе стомлюю. Тож для себе і тільки для себе, бо новий журналіст, якому я відповідаю, цілком вдовольнився б старою реплікою, яку він чує вперше, я вигадую щось інакше, що виводить мене з пригніченого стану, якусь нову ідею, яку я вибудовую, вивіряю, уточнюю тощо.

Серед письменників, які дають гарні інтерв’ю, я назву Гора Відала[157], а щоб оспорити думку, що може виникнути під час виголошення цього імені, — Франсуазу Саган. Можна бути дотепним, не будучи злим. Характерним для Відала є ущипливість і спогад. Прикметна риса Саган — мрійливість, з якої вона виходить лише для того, щоб висловити найбільш тверді люб’язності. Хорхе Луїс Борхес[158] був також чудовим, можливо, це те, що він зробив найкращого: оті бесіди сліпого, в якого є час. Однією з найкращих книжок розмов з письменником є книжка Ромена Ґарі[159] «Ніч буде спокійною» (1974). Вона сердечна, запальна, зворушлива, кумедна. Її можна читати, не прочитавши жодної іншої книжки Ґарі. Це чи не найкращий доказ того, що книжка розмов може бути хорошою.

Орсон Веллс, якого можна побачити в портреті, створеному П’єром-Андре Бутангом[160] у процесі читання лекції в давній школі мистецтв IDHEC[161], показує драматичність ситуації, коли людина має розум і вміє говорити. Тоді зникає творчість. Працю заступає слово. Ніхто не думає про героїзм людей інтелекту, коли, крім того, що вони виявляють його в розмові (що є формою щедрості), їм доводиться працювати. Оскар Вайлд був таким доти, доки був приречений мовчати. Здатність легко вести розмову може стати фатальною. Езра Паунд, також обдарована людина в плані розмови, зрештою, почав говорити бозна-що просто для того, щоб підкидати паливо в словесну машину. Отак після визволення Європи дехто опинився у клітці[162]. Всіх їх об’єднує необережність. У висловлюванні думок!

Нас убивають не трагедії, а безладдя.

Дороті Паркер. The Paris Review Interviews, vol. 1 (2006).

Несправедливо робити вигляд, що ви були людьми накшталт Джона Вейна[163] чи Френка Сінатр и; те саме і для наступних поколінь, бо через це війни стають симпатичними.

Курт Воннегут. The Paris Review Interviews, vol. 1 (2006).

Я люблю зовсім не те, ким я є.

вернуться

151

Шазо, Жак (1928–1993) — французький танцівник і світська людина.

вернуться

152

Марі-Шанталь — так у скетчах гумористи називають дівчат із «порядних буржуазних родин», які добре грають у теніс і їздять на гірських лижах, одягаються у відомих кутюр’є і сповідують традиційні цінності; заміж вони виходять за багатих, так само добре вихованих молодиків.

вернуться

153

Малле, Робер (1915–2002) — французький високопосадовець, письменник і працівник радіо.

вернуться

154

Леото, Поль (1872–1956) — французький письменник і літературний критик; театральні критичні розвідки друкував під псевдонімом Моріс Буасар; у 1950–1951 рр. записано 38 його радіорозмов із Робером Малле.

вернуться

155

Ве́ллс, Джордж Орсон (1915–1985) — американський кінорежисер, сценарист, актор і продюсер, який активно працював в кіно, театрі, на телебаченні та радіо.

вернуться

156

Різі, Діно (1916–2008) — італійський кінорежисер і сценарист, один з найкращих комедіографів.

вернуться

157

Віда́л, Юджин Лю́ тер Гор (1925–2012) — американський письменник, есеїст, кіноі театральний драматург, визнаний класик американської літератури другої половини XX ст.

вернуться

158

Бо́рхес, Хо́рхе Луїс́ (1899–1986) — аргентинський прозаїк, поет і публіцист, визнаний одним із найвидатніших письменників XX ст.

вернуться

159

Ґарі, Роме́н (справжнє ім’я Рома́н Ка́цев, 1914–1980) — французький письменник, літературний містифікатор, кінорежисер, військовий, дипломат. Єдиний, хто отримав дві Гонкурівські премії: під іменем Ромена Ґарі (1956) та Еміля Ажара(1975).

вернуться

160

Бутанг, П’єр-Андре (1937–2008) — французький документаліст, продюсер і кінорежисер. У серії кінопортретів «Архіви ХХ століття» створив образи видатних постатей у світі мистецтва та літератури.

вернуться

161

IDHEC–Institut des hautes études cinématographiques (Інститут вищих студій з кінематографії), створений у 1944 р

вернуться

162

Під час Другої світової війни американський поет Езра Паунд підтримував режим Муссоліні, у 1945 р. заарештований, а в 1948 р. засуджений за пропаганду фашизму на італійському радіо, невдовзі опинився в психіатричній лікарні, яку автор і порівнює з кліткою; був помилуваний 1958 року.

вернуться

163

Вейн, Джон (ур. Меріон Роберт Моррісон, 1907–1979) — американський актор, якого називали «королем вестерна». Лауреат премій «Оскар» і «Золотий глобус» (1970).