Читати на іншому носії крім паперу у вигляді тому
Дуже зручно думати, що література чиста, і було б грубо говорити про створені для неї матеріальні умови. Матеріальні умови мистецтва мають уплив на форму мистецтва. На спосіб оплати письменника («Письменнику фактично не платять: його годують, добре чи погано залежно від епохи», — Жан-Поль Сартр. «Що таке література?»), особливо ж на носія письма. Чи ж Кодекс Хаммурапі[172] виявився міцнішим через те, що був написаний на камені?
Латинські книжки мали вигляд сувоїв. Відповідно манера їх читання відрізнялася від того, як ми читаємо тепер. Чогось було менше, чогось більше. Книжку не можна було перелистати. Не існувало навіть такого дієслова, бо в них не було листків. Розгортання сувою мусило читання уповільнювати, робило його ретельнішим. Аби не завдавати собі труда знову розгортати сувій у пошуках якогось пасажу! А отже, зумовило інакші манери писати. Перш ніж почати писати, писець читав. Він більш-менш свідомо занурювався у своєрідний, загальний ритм читання й згідно з цим і писав, не так у деталях, як у сукупності, але сукупність обумовлює деталі. За доби античності твори були короткі, наче рубані — те, в чому загалом докоряють модерним, оснащеним технічними засобами часам. Поеми, афоризми, діалоги; реляцію про послідовні пригоди низки персонажів, яку назвали романом, годі було уявити. Вона була настільки малоймовірною, що її практично не уявляли. Перший прояв геніальності Петронія полягав у геніальності форми. В написанні роману. Як і будь-яка крайня сміливість, ця залишилася одинокою та не видалася чимось відмінним від дурощів, які невпинно виплескують із голів гульвіс, шаленців, навіженців, зациклених на ідеї й інших усміхнених і непотрібних зануд. Потрібен був час, щоб з’явилися нові романи, залишивши зачитаний павуками «Сатирикон» у запасниках салону тих, хто вигадав неділі. Романи, звісно, були, радше героїзованими оповідями про кар’єру генералів, як, скажімо, у Візантії десятки «Романів про Александра», присвячені Александрові Великому, які виходили так само регулярно, як і біографії Шекспіра в Англії чи розповіді про різних Кеннеді в Сполучених Штатах Америки. Позбувшись сувоїв, ми щось утратили, щось і здобули. З появою електронних книжок та iPhone епічні романи читатимуть, можливо, менше і писатимуть рідше. Якби видавець, який впроваджує цей прямокутник, на якому після дотику на екрані iPhone’a з’являється зображення, запропонував мені опублікувати в ньому свої поезії, чи змінив би я манеру їх написання? Наразі я переймаюся одним: відсутністю можливості робити нотатки на екрані, але над цим уже працюють, і читач знову зможе привласнити читання. Роман, можливо, і був прив’язаний до книжок у вигляді томиків, але література не залежить від паперу. Невеличкий хамелеон виявився значно стійкішим за цих здоровил-диплококів, які, сягаючи 35 метрів у висоту, вважали себе безсмертними, загинули від нежиті щойно вдарили перші морози. Прочитавши Дарвіна, поет адаптується. Й обирає гасло: «Хмариться, напишімо грозу».
172
Звід законів Хаммурапі, або Кодекс Хаммурапі, — один з найдавніших і найкраще збережених законодавчих кодексів стародавнього Вавилону, створений бл. 1780 р. до н.е. за наказом вавилонського царя Хаммурапі.