Я взявся читати Селінові «Листи до НФЖ[179]», які мені рекомендували як шедевр за останні 108 років. Що ж, крім лайок упереміш із наріканням — звичною прикметою старого сльозливого щуролова, яким був автор «Подорожі у кінець ночі», — там надибуємо на ще одне зухвальство, лист до Жана Полана[180] від 18 лютого 1948 р.: «Коли відкриється наступна бійня, запевняю, що мене бачитимуть у таборі різників… і ніколи більше з боку телят». І немов би цього не досить, немов би в цьому треба переконати самого себе, з почуттям меланхолії про не такі давні часи, коли він вимагав винищення, автор повторює: «ніколи більше». Це каже чоловік, який чимало часу провів у товаристві різників, адже це тисячу разів підтверджує його листування в «Плеяді», ось один-єдиний лист до керівника колабораціоністів Доріо[181] за 1942 р.: «Єврей ніколи не буває одним на доріжці! Єврей — це все єврейство. … Як один терміт — це цілий термітник». Байдужий до стогонів, які могла породити його прихильність, Селін влаштував свій власний номер скиглення з приводу півторарічного ув’язнення в Копенгагені під кінець війни, з яких у в’язниці він просидів рік, а півроку пробув у лікарні. Він скиглив, жалівся, нарікав, тоді як у Франції його друзі-колаборанти щонайменше кінчали життя самогубством чи були страчені, про що Бернар Франк[182] написав у якійсь із книжок, я десь пошукаю. Повернімося все-таки до теми. Якщо якийсь письменник і був позбавлений честі, то ним був Луї-Фердинан Селін, 1894–1961. Лист до Полана надруковано на сторінці 47 «Листів до НФЖ», які я одразу ж закрив, назавжди. Шкода марнувати час на таких політиків. Інколи ми приділяємо надто багато часу, тобто свого життя, письменникам, які на це не заслуговують.
Розголос, влаштований і ними, і зграєю, що їх оточує, і спеціалістами, які роблять кар’єру на їх обскубуванні, і критиками, які бояться, що можуть упустити здобич, якщо своєчасно її не похвалять, зумовлює дальше тривання роздутих талантів на шкоду людям талановитим, про яких не говорять. На жаль, світ надає більше уваги розголосові, ніж думанню. Ось чому ми, нерозумні, показуємося, замість того, щоб зачинитись, як аятоли, яких вірні обов’язково прийдуть навідати в їхньому усамітненні. О, та хіба один залишився самотнім у Кумі[183], де до нього навідуються лише вітри, які, насміхаючись, пролітають між ребрами його скелета, а його тюрбан, зачепившись одним кінцем на потилиці, несамовито полощеться на вітрі. Ліпше бути без читачів, ніж мати таких, яких змусили вилізти з водостічної канави.
Не забути припинити читання, коли вас охоплює манія тлумачення. Я вважаю, що все розумію про якогось автора, і виявляюся недоумком. Так само краще не забувати, що ти нічого не знаєш, бо це правда. Краще сказати собі, що ти дурний, бо поза тим, що це цілком імовірно, це єдиний засіб уберегтися від божевілля.
Ось найкраща причина не читати: щоб міркувати. Далебі, весь проведений за читанням час ми наче та змія перед флейтистом.
Можна було б сказати: я читаю, бо це мені необхідно. Читати — все одно що дихати. Мені без цього не обійтися. Я знав великих читачів, які, на жаль, давно вже не такі. Нехай бог читання, якого не існує, тобто ресурс, який ми евентуально знаходимо в собі, оберігає мене від такої долі. Або ні. Тоді, перебуваючи на борту американського лайнера, схожого на покладений набік хмарочос, я, розслаблено усміхаючись, читатиму каталог своєї майбутньої подорожі, влаштованої турагентством.
Як читати?
Я відповім: методично. Пристрасть — найбільш розважлива річ.
Книжки
О, як я любив книжки. Їхню форму, їхній запах, їхню обіцянку. Втім, і форма банальна, і запах інколи неприємний, і розчарувань чимало. Тим гірше. Зрештою, з цього цілком звичайного предмета, написаного чорним по білому, наче та муха в молоці, виринає інколи цілий світ. Саме тому читання не суперечить життю. Воно — саме життя, життя значно серйозніше, не таке жорстоке, не таке фривольне, значно триваліше, більш горде й менш марнославне, досить часто з усіма слабкими сторонами гордості: сором’язливістю, мовчанням, відступом. В утилітарності світу воно підтримує відстороненість на користь мислення.
179
La Nouvelle Revue française (NRF) — «Новий французький журнал» (НФЖ), літературно-критичний журнал, щоквартальник, заснований у листопаді 1908 р.
180
Пола́н, Жан (1884–1968) — французький письменник, есеїст, видавець. Член Французької Академії (1963).
183
Кум (Qom) — місто в Ірані, за 140 км від Тегерана, священне місто шиїтів, має кілька святих місць, зокрема усипальниця Непорочної Фатіми.