Читання нічому не слугує. Саме тому воно велика річ. Ми читаємо, власне, тому, що читання ні для чого не слугує. Подумати лишень, що в САС 40[184] можна зробити кар’єру, ніколи нічого в житті не прочитавши! Власне, тому треба бути люб’язними із можновладцями, які читають. Вони могли б робити щось інше.
Утім, без читання не обійтися, чого багато хто не знає. І вони йдуть по життю, дихаючи легенями й задихаючись через брак духовної поживи для мозку.
Література та її кузен — читання — йдуть обіруч по джунглях, байдужість яких є формою ворожості. Література легка, безпечна, серйозна й вразлива, як весна. Йдучи поряд, всього лише на крок позаду, тримаючи її за руку, читання є уважним, інколи неуважливим. Деколи читання дивиться на свою родичку роздратовано, деколи, забувши про неї, крокує з усмішкою. Вряди-годи відпускає її руку, щоб підібрати забуту книжку, яка впала з дерева і палітурка якої від його дотику відновлюється, як плоть. Піднімаючи її, воно промовляє формулу: «Книжка — це велике дерево, що виринуло з могил» (Альфред Жаррі[185].
«Хвилини меморіального піску»). Ноги цих двох німф ступають по землі, але їхні голови не торкаються неба. Вони крокують разом, вони нерозривні. Читання — це частина літератури, вони обоє — життя.
Читаючи на ходу, я конкурую зі смертю. Так буває з будь-ким із читачів, адже єдина глибока причина читання полягає в тому, щоб спровокувати смерть на дуель. Ця масова битва підтримує ту, яку письменники ведуть в авангарді. По суті, жовчне, антидемократичне коло, а від антидемократичного до нелюдського недалеко (читання, як і література та парламентаризм, є питанням випадку; хороше виникає там без попередньої обумовленості походженням і освітою), вважає, що все втрачено. Воно змушує мене пригадати слова, з якими Дороті Паркер звернулася до молодого реакціонера: «Годі дивитися на життя крізь рожеві окуляри». Все давно втрачено, але люди намагаються не здаватися. Письменник і читач єдиною командою ідуть до провалу, бо смерть виграє завжди, але мистецтво — це те, що найдовше їй протистоїть. Ніхто не згадає, як називалися зниклі імперії, але твори поетів дійшли до нас через тисячоліття. Звісно, смерть — це забуття, власне кажучи, спрощення. Читання відновлює для нас чудові складнощі життя всупереч маріонеткам смерті. Бібліотека — єдиний конкурент кладовищ.
Твір читача, його читання, вмирає разом із ним. Так, принаймні, здається. Я знову пригадую свою бабусю, яка з такою любов’ю говорила про Стендаля. Коли читання передається, воно, як і будь-яка передача, сягає далі за передавальний пристрій. І на якусь мить перемагає смерть, хай би якою короткою та мить була. Буття письменницьких творів триває трохи довше. Малерб із досить сумною іронією писав: «те, що пише Малерб, триває вічно». Книжки вмирають, уся література теж помре. Щоб у пошуках прикладу не йти далеко ні в просторі, ні в часі, візьмемо літературу етрусків, тих італійців, які жили якихось три тисячі років тому і про яких ми нічого до пуття не знаємо. І смерть, ця гладуха із забрудненим кров’ю підборіддям, радіє з того, що їхні подальші брати не пролили ні сльозинки за нею. Що, ні сльозинки? Не висловили навіть жодної думки. Коли вона перемагає, вона перемагає. Приєднуйтеся до моєї безпорадної битви і до орди слабаків, які читають.
І коли паперовий предмет зникне, принісши болісне задоволення уїдливим особам, які скажуть: ми це передрікали, ми відповімо: ну, то й що? Ми більше не читаємо римських сувоїв (про їх існування знають лише кілька ерудитів), а римська література частково збереглася. Маючи ще чорніші, ніж у цих уїдливих осіб, думки, можна сказати, що інформатизація ще більше прислужиться можновладцям, які зможуть уміщувати людство в дедалі менші квартири, адже бібліотеки більше нікому не потрібні, все є в iPad’i, і колись, коли все це буде зведене до однієї невеличкої червоної кнопки, та гарячково миготітиме, потім, схлипуючи щораз менше і менше, зовсім погасне.
Відмовившись від читання, людство прийде до свого природного стану в середовищі тварин. На кольоровому екрані, який нависне над Землею, усміхатиметься всесвітній, неосвічений, симпатичний і лагідний тиран.
184
САС 40 (Continuous Assisted Quotation) — індекс 40 найкращих французьких підприємств, що котуються на паризькій біржі.