У складі НАТО діють комітети, підпорядковані Північноатлантичній раді, відповідальні за здійснення політичних консультацій, воєнного планування та військових операцій, співробітництва в галузі озброєнь, які надають рекомендації Північноатлантичній раді або Комітету оборонного планування НАТО.
Цей Комітет займається насамперед питаннями планування колективної оборони, інтегрованої військової структури НАТО, економічними питаннями стосовно оборонного бюджету та конверсії. Діяльність Комітету оборонного планування забезпечує низка підпорядкованих йому комітетів з окремими галузями відповідальності, в яких працюють представники всіх держав-членів (Політичний комітет, Комітет оборонного аналізу, Комітет з питань інфраструктури, Економічний комітет тощо).
Міністри оборони держав-членів, які беруть участь у діяльності Комітету оборонного планування, регулярно зустрічаються в Групі ядерного планування, де обговорюють питання, пов'язані з ядерною зброєю. Діяльність Групи ядерного планування забезпечує штабна група, до якої входять члени національних делегацій країн, що беруть участь у роботі Групи ядерного планування. Франція, яка не входить до інтегрованої військової структури НАТО, не бере участі в роботі Комітету оборонного планування та Групи ядерного планування.
1.2. Військова структура НАТО
Загальне керівництво військовою структурою НАТО здійснює Військовий комітет, який є вищим військовим органом Альянсу і підпорядковується Північноатлантичній раді. Військовий комітет керує двома Стратегічними командуваннями НАТО. Верховне об'єднане командування в Європі і Верховне об'єднане командування в Атлантиці з 2003 року було перейменовано на, відповідно, Об'єднане командування операцій (Allied Command Operations), відповідальне за проведення операцій НАТО, і Об'єднане Командування трансформації (Allied Command Transformation (ACT), відповідальне за процеси трансформації і навчання.
Командир Об'єднаного командування операцій зберіг звання Верховного головнокомандуючого об'єднаними силами в Європі (SACEUR). Він одночасно обіймає посаду Командувача збройних сил США в Європі. Його місце розташування — поблизу бельгійського міста Монс, у Верховній штаб-квартирі об'єднаних сил у Європі (Supreme Headquarters Allied Powers Europe (SHAPE). Головнокомандуючому об'єднаними силами в Європі підпорядковуються збройні сили, виділені державами-членами в розпорядження НАТО. Об'єднане командування трансформацій базується в штаб-квартирі колишнього Об'єднаного командування в Атлантиці, у місті Норфолку, в штаті Віргінія Сполучених Штатів Америки, і відповідає за трансформацію оборонних сил та ресурсів Альянсу.
НАТО має у своєму розпорядженні як національні збройні сили своїх членів, так і інтегровані збройні сили під прямим управлінням НАТО.
Держави НАТО визначають, які саме підрозділи національних збройних сил і за яких умов мають бути передані в розпорядження НАТО. Однак, ці формування постійно знаходяться під національним контролем аж до прийняття спеціального рішення.
Під прямим контролем НАТО перебуває порівняно дуже небагато військ, в основному це штаби (їх на сьогодні в Європі 8), а також радари. Крім того, під прямим контролем НАТО перебуває угруповання літаків «Авакс» (AWACS — Airborne Warning and Control System — система повітряного контролю і попередження) (17 літаків станом на 2006 рік), які забезпечують радарне стеження на всіх висотах. Основна база цих літаків знаходиться в Німеччині.
Також у Чехії розташовано новий, створений 2003 року батальйон НАТО захисту проти хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї.
Будь-яка країна НАТО в будь-який момент може попросити НАТО про надсилання літаків «Авакс» чи батальйону НАТО захисту проти хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї.
Крім того, під прямий контроль НАТО потрапляють сили швидкого реагування НАТО, перші частини яких приступили до виконання обов'язків 2003 року (у 2006 році в їхньому складі перебуває близько 24 тисяч військових та відповідна кількість військово-морських кораблів, авіації та бронетехніки).
Загальна кількість усіх сил членів НАТО сягає близько 3,9 млн. військових (незважаючи на розширення НАТО в 2004 р. кількість військ у європейських членів НАТО залишилася приблизно незмінною, у зв'язку із скороченням збройних сил старих членів Альянсу). Загалом на членів НАТО станом на 2006 р. припадає близько 60% всіх світових оборонних витрат. Станом на середину десятиліття 2000-х рр. у США було 1,38 млн. військових, у європейських союзників та Канади — 2,57 млн. військових.
У НАТО відсутня єдина військова форма. У командних центрах представники різних країн зберігають власні, національні типи військових форм.
Інтегрована структура дозволяє НАТО забезпечити високий рівень оперативної сумісності збройних сил, які оснащені і підготовлені таким чином, що здатні діяти спільно, відповідно до спільних стандартів і процедур.
Кількість штабів НАТО після закінчення «холодної війни» було скорочено з 32 до 9 (у часи розпалу «холодної війни» загальна кількість штабів і командних центрів НАТО доходила до 78).
На сьогодні діють два постійних командування об'єднаних сил — у Бранссумі, Нідерланди, і Неаполі, Італія. Командуванню в Бранссумі підпорядковуються командування ВПС в Рамшайні, Німеччина; командування BMC в Нортвуді, Велика Британія; командування сухопутних військ в Гейдельберзі, Німеччина. Командуванню в Неаполі підпорядковуються командування ВПС в Ізмірі, Туреччина; командування BMC у Неаполі, командування сухопутних військ у Мадриді, Іспанія. Також у НАТО діють центри об'єднаних авіаційних операцій у Німеччині, Данії, Італії та Греції.
Відповідно до рішення міністрів оборони країн НАТО від 11 червня 2003 р. скорочено кількість баз НАТО на 40%.
З одного боку, у зв'язку із закінченням «холодної війни» безпека європейських членів НАТО зросла, що зменшило залежність цих держав від США у сфері безпеки. Радянські війська було виведено з території Східної і Центральної Європи ще на початку 1990-х рр., а приєднання нових членів відсунуло кордони НАТО далі на Схід і серйозно вплинуло на стан міжнародної безпеки в Західній Європі. Така ситуація дозволяє урядам західноєвропейських країн говорити про низьку ймовірність глобального конфлікту в Європі. Саме цим пояснюються тертя, спровоковані війною в Іраку, між США з одного боку, та Німеччиною і Францією з іншого. Німеччина і Франція в нових умовах можуть бути більш впевненими у власній безпеці, покладаючись на власні сили, і проводити більш незалежну політику у сфері безпеки.
НАТО після розпаду СРСР не вважає істотною можливість конфлікту з Росією. Між 1990 і 1997 роками відбулися дуже радикальні зміни у розмірах і рівні готовності збройних сил Альянсу:
• Сухопутні сили, доступні для НАТО, було скорочено на 35%. Лише 35% від тих сил, що залишилися, перебували на рівні готовності в 30 і менше діб. У 1990 році таких сил було 90%.
• Військово-морські сили, доступні для НАТО, скорочені на 32%. Менше 60% перебували на рівні готовності в 30 і менше діб. У 1990 році три чверті BMC перебували на рівні готовності у 2 і менше діб.
• Військово-повітряні сили, доступні для НАТО, скорочено на 41%. Тільки половина з них перебувала на рівні готовності в 30 і менше діб. У 1990 році близько 70% ВПС перебували на рівні готовності у 20 годин.
Скорочення продовжилися й далі. Конкурентоздатні держави Заходу використовують здобутки, отримані в результаті перемоги в «холодній війні». Сьогодні вони не потребують значних наступальних військових засобів для досягнення своїх політичних цілей у Європі.
1.3. Втілив НАТО на міжнародну безпеку