• робити внесок у розвиток мирних і дружніх міжнародних відносин через посилення їхніх вільних інституцій та через підтримку стабільності і процвітання;
• продовжувати надавати повну підтримку і бути залученим до Ради Євроатлантичного партнерства та програми «Партнерство заради миру...»[14].
Важливим був вплив НАТО на політику нових членів щодо їхніх сусідів. Так, зокрема, НАТО домоглася зняттю суперечностей між Угорщиною і Румунією в результаті підписання міждержавного Договору від вересня 1996 р., який врегулював становище угорської національної меншини в Румунії та підтвердив визнання Угорщиною кордонів Румунії.
Одночасний вступ до НАТО в 1952 р. Греції і Туреччини ініціював початок послаблення напруженості між цими країнами, що мали досвід численних воєнних конфліктів з часу приходу тюрків до Малої Азії, і які досі суперечливо підходять до врегулювання ситуації на Кіпрі. У межах НАТО грецькі й турецькі збройні сили не лише повідомляють сторони про проведення військових навчань, але й здійснюють обмін студентами військових навчальних закладів, що в міжнародній практиці розглядається як ознака досить високої міри довіри між державами. НАТО надає підтримку насамперед мирному вирішенню міжнародних конфліктів за участю своїх потенційних членів, що позитивно впливає на міжнародну ситуацію.
Попереднє рішення у владних колах країн Заходу про необхідність якомога більшого нового раунду розширення НАТО було ухвалено в 1994 р., а наприкінці 1996 р. це рішення стало остаточним, хоча політична дискусія з цього приводу тривала ще значний час.
Важливий вплив мала перспектива приєднання Болгарії до НАТО, як також і до ЄС, у питанні відносин Болгарії з Македонією. Македонську мову в Болгарії вважають західноболгарським діалектом, а самих македонців часто називають західними болгарами. Отримання незалежності Македонії внаслідок розпаду Югославії створювало для Болгарії можливість впливати на цю невелику країну, що мала значні міжнародні проблеми (зокрема, Греція, ООН та країни НАТО, за винятком Туреччини, не визнають її конституційної назви Республіка Македонія та офіційно іменують Колишня Югославська Республіка Македонія). Однак, як відзначають західні дослідники, щодо Македонії «Болгарія не розігрувала жодної націоналістичної карти», а «міжетнічні відносини в самій Болгарії є, ймовірно, найбільш стабільними у регіоні»[15]. У Болгарії етнічні турки є найбільшою етнічно меншиною і становлять близько 11% населення. Відносини болгар і турків з часу появи останніх на Балканах у XIV столітті характеризувалися постійною ворожнечею і збройними конфліктами. У разі, якби Болгарія відновила практику порушення етнічних прав турків, як це мало місце в 1986 р., Туреччина змогла б створити перешкоди вступові Болгарії до НАТО. Повага до прав цієї етнічної меншини, зокрема включення її представників до урядів Болгарії починаючи з 1994 р., створила сприятливі умови для співпраці Туреччини з Болгарією з метою прискорити вступ останньої до НАТО.
Прагнення Латвії та Естонії приєднатися до НАТО змусило ці країни дотримуватися міжнародних норм у справі захисту прав негромадян. З початку 1990-х рр. і до вступу Латвії та Естонії до НАТО в цьому питанні було досягнуто прогресу, який полягав у наданні громадянства значній частині представників етнічних меншин у цих країнах та в наданні негромадянам основних прав для участі в суспільному та економічному житті, крім права обирати та бути обраним. Контроль за захистом прав негромадян та умовами натуралізації представників етнічних меншин в Латвії та Естонії здійснювали не лише європейські організації, відповідальні за права людини, але й НАТО. Врегулювання правового статусу представників етнічних меншин у цих країнах призвело до того, що з кінця 1990-х рр. еміграція з Латвії та Естонії представників російської етнічної меншини практично припинилася.
Таким чином, важлива цінність для НАТО 10 країн Центрально-Східної Європи, що вступили до Альянсу в 1999—2004 роках,— це їхнє розташування, яке дозволяє контролювати східну частину континенту, ключові порти та комунікації регіону.
Поширення гарантій НАТО на ці країни розширило зону геополітичної визначеності в Східній Європі і, навпаки, зменшило зону «вакууму безпеки» та ризик зіткнення між великими державами. Адже абсолютна більшість збройних конфліктів часів «холодної війни» відбувалася саме на території країн, що належали до «третього світу», тобто до тих країн, чия геополітична орієнтація, вибір між орієнтацією на Захід і на СРСР, був змінною величиною.
1.9. Що означає вступ до НАТО?
Вступ нових членів до Альянсу передбачає поширення на країну-члена Вашингтонського договору, зокрема 5-ї його статті, яка стверджує, що будь-який напад на членів НАТО у Європі чи Північній Америці розглядається як «напад на всіх», і кожна з держав-членів зобов'язалася надавати допомогу союзникам. Цей договір поширюється на території всіх держав, що його підписали, а також на острови та на кораблі і літальні апарати усіх учасників Договору в Атлантичному океані на північ від тропіка Рака (23°07' північної широти), а також у випадку нападу на війська будь-якого союзника НАТО в Європі.
Таким чином, вступ до НАТО надає новому членові однозначні гарантії безпеки з боку найпотужнішого військово-політичного альянсу.
Саме тому до НАТО вишикувалася черга з охочих вступити країн.
Водночас новий член бере на себе і зобов'язання, серед яких головні — надавати підтримку союзникам у разі нападу на них, а також вдосконалювати свій оборонний потенціал, забезпечувати можливості взаємодії з союзниками. Вступ до НАТО відбувається у відповідності із статтею 10 Вашингтонського договору від 1949 року, в якій проголошується, що кожна європейська держава, яка здатна втілювати в життя принципи цього договору та сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні, може бути запрошена до приєднання до договору: «Сторони можуть за одностайної згоди запросити будь-яку іншу європейську державу, здатну розвивати принципи цього Договору і робити свій внесок в зміцнення безпеки Північноатлантичного регіону, приєднатись до цього Договору».
Вступові до НАТО, відповідно до рішення Вашингтонського самміту 1999 року, передує виконання державою-членом Плану отримання членства та Інтенсифікованого діалогу щодо членства. У межах даних планів сама держава-претендент обирає ті напрями у політиці, галузі безпеки та економіці, успіхів у яких має намір досягнути, аби довести, що її вступ до НАТО буде корисним для міжнародної безпеки. НАТО надає цьому консультативну підтримку та спостерігає за виконанням добровільно взятих зобов'язань. Із базових завдань Плану отримання членства близько 80% становлять завдання, пов'язані з демократією, розвитком ринкової економіки, забезпеченням прав меншин тощо, а суто військові питання перебувають у явній меншості.
Головною складовою процесу євроатлантичної інтеграції в 1990-х—2000-х рр. стало включення до НАТО колишніх держав Варшавського договору та республік СРСР. Цей факт докорінним чином змінив геополітичну карту Європи.
1.10. Скільки коштує розширення НАТО?
Напередодні прийняття рішення про вступ до НАТО Польщі, Чехії та Угорщини три авторитетні установи у США провели попередні оцінки загальної вартості цього процесу (див. табл. 1).
Лише реальність життя припинила жонглювання політиків та журналістів багатомільярдними сумами на розширення НАТО. У реальності процес приєднання до НАТО виявився значно дешевшим як для нових, так і для старих членів. Річ у тім, що дослідження проводилися для різних варіантів — рівнів загроз, із оцінюванням кроків, необхідних для адекватної військової відповіді на ці загрози. Відмінності між прогнозами пояснюються тим, як дослідники розуміли «адекватну» відповідь. Ці сценарії передбачали підготовку, оснащення і перекидання на територію нових членів НАТО значних військових контингентів. Однак насправді цього не відбулося.
15
Hearings Of The Senate Foreign Relations Committee. Testimony of J. Bugajsky.— April 3, 2003. www.expandnato.org/natoapr3.html