To Anastasiia Starozhitska
This-Girl-Who-Asks-Questions
Wants to have no doubt
Whether her love will manage
To save those whose names she cries out.
This does look like a prayer,
This-Girl-Who-Asks-Questions
Eagerly waits for the daybreak
Every night where the battle rages.
Tea? No, better to someone else.
A gas mask? I do have a scarf…
It seems she is whispering verses
While the fire scorches the ground.
This-Girl-Who-Asks-Questions
Remembers everyone from the barricade:
The-Elder-Who-Greets-You-With-Gestures,
The-Guy-Who-Composes-Lays.
Shots, downpour of metal, blasts,
Adrenalin in the combat drive…
Maybe everyone will survive
Because she is on guard?
This-Girl-Who-Asks-Questions
Doesn’t have a definite answer.
She just loves, she loves sternly
Everyone … like there’s no more chance.
4 February 2014
Анастасії Старожицькій
Дівчина-Та-Що-Ставить-Питання
Хоче дізнатися достеменно,
Чи убезпечить її кохання
Перерахованих поіменно.
Це виглядає наче молитва -
Дівчина-Та-Що-Ставить-Питання
Просто щоночі отам, де битва,
Ревно очікує до світання…
Чаю? Ні, дякую, краще іншим.
Маску від газу? Та в мене хустка…
Тихо шепоче, здається, вірші,
Доки вогонь випалює пустку.
Дівчина-Та-Що-Ставить-Питання
Згадує кожного з барикади -
Діда-в-Якого-Смішні-Вітання,
Хлопця-Який-Складає-Балади.
Постріли, вибухи, скалок зливи,
Адреналін в бойовім азарті…
Може, тому, що вона на варті,
Всі і лишаються невразливі?
Дівчина-Та-Що-Ставить-Питання
Певної відповіді не має,
Тільки кохає, люто кохає
Кожного-кожного… як востаннє
4 лютого 2014 року
***
Under cobbles, green grass hid itself during winter…
They took out the pavement, and saw this miracle there.
Though suppressed, nevertheless it was living:
It was bright, green and fresh, undisturbed and tender.
So it happens, in the February chill people have spring.
They look into it, they dive deep into it until they reach summer
Where a horn made of wood on a mountain trail is a hummer
And you only have to rouse the country from sleep.
But before this arrives, barrels foster infernal fire of wood,
And the guards of Maidan are instructed to look in the eyes
As the friends’ eyes reflect this winter grass mood
While cobbles around are covered with red spots of blood.
8 February 2014
***
Під бруківкою взимку ховалась зелена трава…
Вибивали каміння, а там - ось така дивовижа,
Як її не давило, таки залишилась жива,
Недоторканно-ніжна, яскрава, смарагдово-свіжа.
І тепер, у лютневий мороз, люди мають весну,
Зазирають у неї, пірнають углиб, аж до літа,
Де на тихому плаї тонесенько грає трембіта,
І лишилося тільки збудити країну від сну.
А до того - пекельно палають у діжках дрова,
В охорони Майдану дивитися в очі вказівка,
Бо в очах у своїх – ця зимова зелена трава,
А навколо - з червоними цятками крові бруківка
8 лютого 2014 року
To Tina Peresunko
The girl was collecting goose feathers for such a long time,
Pulling them out of the pillow, for sleep is impossible
When every instant right here, right in your yard
From near your house cannons are firing in volleys.
This is the sort of acoustics you have in the capitaclass="underline"
Explosions and shots are better heard from afar.
Long as an eagle’s, here’s a feather.
It seems there is silence? No, still blasts there are.
Then, when at last she had a whole pile of those feathers
She finished with making soft, white wings for herself;
And she went on a flight, you know, to escape waiting,
And she flew high above over the battle.
Those who saw her thought this was an angel from heaven:
Their white guardian during the darkest mess,
And they were victorious, just like this should have happened;
Alive, by the sunrise they did come out of hell.
And now the wings are so dirty, she’s crying, she’s bitter:
You won’t be able to wash out the burnt rubber of tyres…
…The white guardian angel is drying, spread on the heater;
The angel will take off again for a night flight.
10 February 2014
Тіні Пересунько
Дівчина довго збирала гусяче пір`я,
Видирала з подушки, бо як же ночами спати,
Коли весь час вже прямо тут, на подвір`ї,
Попід будинком залпами б`ють гармати.
Це ось така акустика у столиці:
Вибухи, постріли краще чути чимдалі.
Ось так пір`їна – довга, немов з орлиці,
Стихло, здається? Ні, ще гупає далі.
Потім, коли зібрала його багато,
Білі-пухнасті крила собі зробила -
І полетіла, тільки би не чекати,
І понад боєм високо пролетіла.