To Artem, a sniper at "Karpatska Sich" Battalion
He's a sniper, he is sixteen, he's been at the war a year.
He's talking quietly but you hear him as a cry.
He's changed his battalion, his location, his call sign:
He was "Clean" but decided to become "Dirty".
So how can we shout at the future in despair:
What is this life when a child is at war?
And where are his school. His aren't a, and trade unions
When the gun's butt is against his yet unshaven cheek?
His father is dead, he was at war in Afghanistan.
Not to believe enemies he told his son.
He took his son's hand and brought him to a shooting range;
He told his son: You will need it for your fight.
And this enough. I really don't now want to write
That the boy has serious grown-up eyes.
And he looks away when he's talking about the battle
From which his frontline friend had not come out.
This is true, but the words are banal and trite,
Same as the question: "Have you killed?"
So we are silent, we are eating candy, and from the radio
Someone shouts about trajectory - What's trajectory?
23 April 2015
Артему, снайперу батальйону «Карпатська Січ»
Він снайпер, йому шістнадцять, воює рік,
Говорить тихо, чується, наче крик.
Змінив батальйон, локацію, позивний —
Був "Чистий", став — так вирішив сам — "Брудний".
То як відчайдушно волати у майбуття,
Що ж це за життя, коли воює дитя?!
І де ж та школа, його батьки, профспілки,
Коли приклад до ще неголеної щоки?!.
Батько помер, колись він пройшов Афган,
Сину казав не вірити ворогам,
Відвів за руку в секцію зі стрільби,
Сказав: це тобі знадобиться для боротьби.
І — досить. Справді, зараз зовсім не хочу
Писати, що в хлопця холодні дорослі очі
І він їх відводить, коли говорить про бій,
З якого не вийшов друг його фронтовий,
Це правда, але пласкі затерті слова
Такі ж дурні, як питання "Чи ти вбивав?"
Тож ми мовчимо, цукерки їмо, а з рації
Хтось знову кричить, що трасери — а що це, трасери?
23 квітня 2015 року
***
Of family relics, from my great-grandparents,
Although from my maternal side
There was a chest full of buttons
Where the oldest ones had two-headed eagles on them,
And then there were ones with copper stars,
Heavy buttons with anchors: probably, from a uniform.
Small, made of mother-of-pearl; and made of turtle.
There was a story behind each of them.
Some were tearing them off, some were undoing them.
With this on her dress she met her beloved,
And this she sew back to his clothes when it was torn off...
The all, from bone or plastic,
Of all colors as life itself is a rainbow,
They all were scattered around in a strange ornament
When the house was hit by a mortar mine.
Oh how they waited to be needed;
How they wanted to be sewn again
And strengthen what should hold together.
But they have holes, like targets have.
And the land is being cut by taylor's scissors,
And they are sewing with terrible needles,
And they are sowing the land with grandfathers' buttons
From all the uniforms that are still fit to wear.
21 May 2015
***
З фамільних реліквій від діда-прадіда,
Хоча таки по жіночій лінії,
Була тільки скринька, вся повна ґудзиків,
Де найстаріші з двоглавим орликом,
А далі вже із мідною зіркою,
Важкі, із якорем – мабуть, з кітеля,
Дрібні перламутрові, черепахові,
За кожним – ціла собі історія,
Як хтось зривав, ну а хтось – розстібував,
З оцим на платті зустріла милого,
А той пришила йому відірваний…
І всі вони, із кості та пластику,
Усіх кольорів, бо й життя – веселкою,
Розсипались у візерунку дивному,
Коли в будинок міна улучила.
Ох, як чекали вони потрібності,
Бажали знову бути пришитими,
Кріпити те, що має з`єднатися,
Але у них, як в мішенях, дірочки,
А землю ріжуть кравецькі ножиці
І колють - шиють страшними голками,
І сіють в землю дідівські ґудзики
З усіх мундирів, так і не зношених…
21 травня 2015 року
***
War is a reflection of peace in a crooked mirror.
If you look at it for a long time, it's funny at first.
Then it's painful, and then, strange and scary,
Scary in a long and loud way, and scarier and scarier,
For the war won't vanish nowhere, never.
And every shot from a cannon
Only brings more and more shards of the mirror,
And these hundreds of thousands of small fragments
Hit the hearts of those who are in combat
And make them colder though you don't seem to notice it.
And the fighters remain alive
Composing the word "eternity" of the ice.
And when they wake up at night in frenzy
They look around: Where are you my sworn sister?
Are bringing me your rescuing love?
17 March 2015
***
Війна — відображення миру в кривому дзеркалі.
Якщо дивитися довго — спочатку смішно,
Потім — боляче, а далі – дивно і страшно,
Довго і гучно страшно, і все страшніше,
Бо вже ніколи нікуди війна не щезне.
А від кожного пострілу із гармати
Тільки більше та більше дзеркальних друзок,