Червонець
— Таня, молчи, прошу тебя, уходи скорей.
Мартинов
— Да что я, зверь какой? С тупыми бабами не воюю. Принеси нам водки и вали с богом. А кстати, чего приходила? Шпионишь, сука?!
Тетяна (Червонцу)
— Ключи от хаты дай. В село с малым поеду. Там пока тихо. Юрка своих везет и нам место в машине есть.
Червонець (шукає по кишенях і выддає зв`язку ключів)
— Ты того, осторожнее, может, сейчас уже и начнется...
Мартинов (пересмикує затвор)
— Давай, рассказывай этой укропской шпионке, что, где и когда начнется, рядом тут и ляжете. Я вам над гробие установлю — жили счастливо и умерли в один день. Внуки потом обзавидуются. Если появятся.
Тетяна
— Ну и стреляй. Стихи он читает. «Я к вам пишу, чего же боле. Что я могу еще сказать. Теперь я знаю, в вашей воле меня презреньем наказать».
Мартинов (опускає автомат, до застиглих Тетяни з Червонцем)
— Вали, сучка, пока я добрый. А ты иди водку найди. Из-под земли, шахтер, нароешь.
4 сцена
Тесей (гортає стрічку новин)
— Комбат «Донбасу»… В Іловайску біда, є поранені, частину вивезли вертольотом… Кличе на допомогу, аби підтримали артилерією, Генштаб тільки обіцяє… …Пікет, наче сьогодні, дружини, матері, друзі, біля міністерства оборони… Так, подобається, поширити на своїй сторінці, розмістити в групі… — Ну, в Генштабі все знають і без мене… І немає в мене там друзів… …Грошей пораненому... Однокласниця просить, можу і надіслати, на нашого Колю схожий… Ні, не він… …Дитячий будинок, вивезли під Київ з-під обстрілів, потрібний одяг, памперси… Малюки кричать ночами й лякаються, як лусне кулька… …Збирають на снайперський приціл. Великі гроші. Ні, і не просіть, це — для вбивства. Війна це вбивство. Вбивати одурманених телебаченням наївних людей — злочин. При цьому політики зустрічаються і тиснуть один одному руки… Ні, таки війна має бути справою військових... ...О, знову Іловайськ — хлопці кажуть, в них Сталінград. Тобто, оточення, котел, і в ньому кілька тисяч наших бійців...
5 сцена
Звук вибуху. Двері класу відчиняються, Лавр тягне пораненого в ногу Велеса. До нього підбігає Стрілка з бинтами та кровоспинною губкою.
Велес
— Главное, понял же, что летит и что в меня, и как ноги отнялись, стою, пока не упал… Но, вроде, осколок вытащил, больше нет…
Стрілка
— Що там?
Лавр
— Жити буде.
Велес
— Хорошо, но недолго.
Стрілка розрізає штанину, перев`язує дійсно неглибоке поранення.
Велес
— Вот теперь сама и зашивай. У меня другой формы нет.
Стрілка
— Все одно була розірвана, а поки б ти стягав, крові б натекло.
Велес
— Бесхозяйственная ты, Стрелка… Кто тебя замуж возьмет?..
Слон
— А у нас специально для такого штанины на липучках.
Лавр
— Як у вас все так добре, чому ти один тут з нами, а не вся ваша армія?
Слон
— Это не ко мне. У меня все проще — повоевать захотелось, приехал.
Стрілка
— А одружитися не хочеться? Теж можна повоювати, на сімейному фронті…
Слон
— На тебе? Давай, согласен. Хоть прямо сейчас! Вот подозрительного Лавра свидетелем, Поэт для истории зафиксирует. Бинта только на фату отмотай...
Стрілка
— Ні, я, як Велес сказав, «бесхозяйственная», ну і про тебе нічого не знаю…
Слон
— Солдат по призванию, родился в Одессе, типичная еврейская семья. Играл на скрипке, рисовал натюрморты, грушу с яблоком. Ну и без яблока, выходит особенно пронзительно. Родители переехали на Брайтон, там и пошел в школу. Когда было шестнадцать, погибли в автокатастрофе. Стал мыть посуду в кафе в Квинсе, подрался с неграми, попал в госпиталь. Вышел, в кармане пять долларов, я один в мире. И девушка на углу улиц с листовками: «Кто хочет привлекательную одежду, питательную пищу, путешествовать по всему миру? Американская армия ждет тебя!» Ну и пошел... за Ирак построил себе домик в Нью-Джерси. Мог бы там и дальше телевизор смотреть, он у меня на всю стену. А про Украину услышал и приехал. Научить вас, как надо воевать, решил, верите?
Поет
— Віримо-віримо, я все записую…