While in the second year of studies at the Literature Institute
Had a vision of Muse Mary in broad daylight
And she satisfied him there on the stairway.
He was waiting for her later, dreaming about her, he was calling for her.
But nobody ever believed him.
I was struck dumb for a moment in my amazement
But when I wanted to tell the story
He told me that the friend died last summer.
24 May 2014
***
Я колись давно зустріла поета,
Професійного, як революціонери,
Він сидів на сходах, жмакав папери,
Чиркав вже на полях газети.
І мені здалося дотепним жартом
Просто так, випадково, йдучи повз нього,
Всі його страждання заримувати,
Бо я справді дуже легко римую…
Він на мене дивився знизу угору,
Наче це по сходах зійшла богиня.
Рими брав губами, наче суниці,
Очі мружив, так йому смакувало.
Запитав нарешті, як мене звати,
Я сказала і далі собі побігла –
Як ото поримуєш, у тілі легко,
А поети мені не пасують зовсім.
І минуло по тому аж тридцять років
Випадкові люди словами терли,
А коли майнуло дещо про вірші,
Що таке в них є якесь нетутешнє,
І ніхто не знає, звідки беруться,
Розповів один, що насправді другу
Ще на другому курсі літінституту
Просто вдень явилась муза Марія,
На сходовій клітці задовольнила,
Він потому чекав її, мріяв, кликав,
Та йому ніколи ніхто не вірив -
Я на мить від подиву оніміла,
А коли зібралася розповісти,
Він сказав, що друг вже помер ще влітку.
24 травня 2014 року
***
This is your head that is aching me
As it contains our worlds today.
Those where there's black rain and white grass,
Where I am not I and where you are not you.
There, thunder, too, is bellowing in the sky
But no one tries to determine its caliber.
And there when strangers do come to your home
They bring hot bread with them.
As you know bread is the head of everything and all.
And my head is also aching
I beat sharp words into it.
To kill this pain at least for a moment.
It will be easier if the rain goes away,
And weakness and night and war.
But before this, the gray oozy fog
That never comes on its own.
10 July 2014
***
Це мені болить твоя голова,
Бо у ній сьогодні наші світи,
Ті, де чорний дощ і біла трава,
Де і я не я, де і ти – не ти.
Там також у небі гуркоче грім,
Та ніхто не рахує його калібр,
Там якщо чужі і заходять в дім,
То несуть із собою гарячий хліб.
Він, як знаєш, є всьому голова,
А твоя голова у мене болить,
Я вбиваю в неї гострі слова,
Щоб цей біль убити хоча б на мить.
Буде легше, злива аби пройшла,
Разом з нею - неміч, ніч та війна,
А до того - сіра в'язка імла
Що ніколи не приходить одна.
10 липня 2014 року
***
The Sun is setting with blood today
Perhaps, such red cloudless sky is everywhere now:
In this country, and where antipodes are, in Australia
Where great specialists on AIDS have not made it on a plane,
Acquired immunodeficiency syndrome;
The remnants of their bodies collected by aborigines of Torez,
Black and red, coal and blood,
You can embroid a shirt,
You can print Yarosh's visiting card.
The customer I am calling is unavailable.
For several hours, he's unavailable,
He's in the anti-terrorist operation zone,
His company chanced on a sniper,
Two killed, six wounded,
One of the dead remained there,
Where first there is grass, then soil,
Then coal,
And where it is deeper there are antipodes
They had not managed to survive under bullets.
Then the enemies will mine the body
So that the dead one kills his brothers-in-arms.
And my customer cannot sleep for so long
With an empty sleeping bag next to him,
And he'll come back at dawn
Remembering the de-mining experience.
And everything's gonna be alright,
Everything's gonna be alright.
Because we all have the forgotten immunity for death.
18 July 2014
***
Сонце сьогодні заходить із кров`ю —
мабуть, усюди таке червоне безхмарне небо,
і в нас, і в антиподів – в Австралії,
куди не долетіли відомі фахівці зі СНІДу,
синдрому набутого імунодефіциту,
рештки їхніх тіл збирають аборигени Торезу .
чорне і червоне – вугілля і кров,
можна сорочку вишити,
можна візитку Яроша.
Мій абонент поза зоною досяжності,
вже кілька годин поза зоною досяжності,
у зоні антитерористичної операції.
його рота натрапила на снайпера
два двохсотих, шість – трьохсотих,
один із вбитих так і лишився
там, де спочатку – трава, потім – земля,
далі – вугілля,
а ще глибше – вже антиподи —
не зуміли витягти під кулями.
Відтак вороги замінують тіло,
аби мертвий вбивав своїх побратимів,
та мій абонент не зможе ніяк заснути
із порожнім спальником поруч,
і повернеться удосвіта,