бійцю батальйону «Донбас»
Позивний – Літак,
Тому що Антонов,
Сьогодні збили…
Двічі вже друзі хотіли забрати тіло –
Вогонь стіною,
Ворожа засада,
Підуть утретє,
А ще вчора він жартував,
Аби в добровольців,
Хто йшов на війну з Майдану,
Лікарі брали сперму
І зберігали
Для дружин, коханих
І тих незнайомих дівчат,
Хто потім заплаче,
Побачивши в чорній рамці його обличчя,
І скаже: «Ну чому, чому гинуть найкращі?»
А так би всі вони мали можливість
Народити хлопчика,
А ще краще – дівчинку,
Двох, трьох дівчаток
З такою ж посмішкою, як у нього,
Дивовижною, справді, посмішкою,
Який несмішний цей його жарт.
Який болючий.
Навіть обличчя кривиться,
Наче вкусила кислого.
Ще не сезон антонівки,
А хлопчаки збивають.
Падають, падають яблука.
Повертаються в землю.
Нехай росте!
10 серпня 2014 року
***
When respite comes
Soldiers go to schools,
They enter classes, they move desks together
They lay their sleeping bags next to blackboard,
They put machine-guns on teachers' desks.
They're happy to see the physics textbook for Grade 8
As if they have seen a long-standing friend.
And then they wrinkle their foreheads
As problems there are too difficult.
And where is a good student who's going to prompt?
She is in a cellar not far from here,
Without lights or food or telephone.
Or else she's frantically collecting money
For a plastic prosthetic arm
For the guy who teased and beat her at school;
And now he fought at the battlefield.
But maybe she just sits in a kitchen
And dials the number, time after time,
Of the customer who's already in heaven
But they do not tell about it yet.
As our powers-that-be used to study Maths
So that it deserved a bad mark.
So who's on duty? And who is absent?
Is there a reasonable ground
For the vacant seat next to you?
This is the kind of universities they have now.
This is the school of life and death.
Such an idea of fragility of happiness
That you won't find it in the textbook.
And the one who comes back is not the best student,
It's just that he'll stay different from all the others
Because he saw so much in life
That you can't even scratch it on the desk's surface...
13 August 2014
***
Коли приходить перепочинок,
бійці розміщуються у школах,
заходять в класи, зсувають парти,
вкладають спальники біля дошки,
на стіл до вчителя - кулемети,
радіють "Фізиці" восьмого класу,
неначе зустріли давнього друга,
а потім морщать суворо лоба,
бо якось надто важка задача,
і де ж відмінниця, що підкаже –
неподалік сидить у підвалі
без світла, їжі та телефону,
чи гарячково збирає гроші
на пластикову протезну руку
тому, хто в класі дражнив та бився,
а зараз також побився в битві,
а може, просто сидить на кухні
і раз у раз набирає номер
того абонента, що вже небесний,
але про це не повідомляють,
бо арифметику наша влада
вивчала досі лише на двійку…
Так, хто черговий? а хто відсутній?
чи є поважна тому причина,
що поруч стало порожнє місце?!
це в них такі університети,
така це школа життя та смерті,
таке розуміння крихкості щастя,
що у підручнику і не знайдеш,
а той, хто повернеться, не відмінник,
а просто відмінним від всіх лишиться,
бо так багато в житті побачив,
що не продряпати і на парті…
13 серпня 2014 року
To Elf, Mikhail Savulchik,
a soldier of “Donbas” Battalion
You found the time to say: "I am through with my war",
Wounded in legs, dozens of fragments,
Anesthesized...
Then no connection again.
No, no, no, no connection.
And he is.
There's connection with what I've been doing all my life.
And what I have not.
Postponed for later, ignored, shunned,
Imagined that it'll turn out somehow, lest there be war.
And here it is: war...
I am here near your battle,
Half an hour's drive to there in a bee-line.
But this is a pre-war map,
And now you're out of reach.
Road blocks at every crossing,
This is why I travel.
Slovyansk, Semenivka, Nikolayivka:
Here, wounded houses moan at night
And killed houses are silent.
But children already play in their courtyards,
And not the war games.
And I won't say anything else,
For no, I am not television,
Believe me, not television,
Forever not television,
And I don't even have connection,
And he does.
22 August 2014
Ельфу, Михайлу Савульчику,
бійцю батальйону «Донбас»
Ти встиг сказати — відвоював своє,
Поранений в ноги, десятки осколків,
Знеболили…
Далі знову немає зв'язку.
Немає, немає, немає, немає зв'язку.
А він — є.
Є зв'язок з усім, що робила я все життя.