Назар
Добре, тiльки i ти проворнiше.
Гнат
За мене не бiйсь Дивись, старiї знакомiй! Кузьма, яким се побитом тут опинились?
Один из козаков
З хуторiв до церкви, а вечорницi по духу чуємо.
Гнат
Мододцi? А ви, жидова, як сюди зайшли?
Жид
А так, шляхом. У Чигиринi нема заробiтку, а ми прочули що у пана Кичатого весiлля буде, так i ири-йшли сюди.
Гнат
(в сторону)
Жидiвське ухо! (Громко.) А нуте ж! Учистьте запорозького козачка.
(К, козакам.) А з вас хто бойчiший? Удар, я подивлюсь, чи так, як у нас бувало на Запорожжi! (Тихо Назару.) Годi, не дурiй. Я ж кажу, усе буде добре.
Назар
Чи буде, чи нi, тiльки здiлай милость, не бався тут, iди швидше.
Гнат
Поспiємо ще з козами на торг. Не показуйся, будь паскав, таким сумним: все зiпсуєш. Подивимся козачка та й годi.
(Удаляются в глубину и разговаривают между собою. Музыканти заиграли.
Один козак в ы скакивает из толпы и пляшет козачок. Гнат й Назар любуются.)
Гнат
Ай да молодець! От жвавий! Що твiй запорожець! (Танец кончается.) Ну, веселiтеся ж, люди добрi, гуляйте, хлопцi, а нам уже годi, пора їхать: до Чигирина не близько, а до свiту треба буть там. Прощайте, козаки? Прощайте, дiвчата! Прощай, хазяйко! А де ж та… Кичатого? (Стеха прячется между козаками. Гнат. поймав ее, целует.) Прощай, сердечко моє, моя розумниця, моя красавиця! Прощай!
Стеха
(вирываясь)
Ай-ай-ай! Закричу, їй же то богу, закричу.
(Назар и Гнат уходят. Хозяйка провожает их.)
Стеха
(охорашиваясь)
Що за народ такий сi козаки! Усе б їм цiлуваться. Неначе й домоглось.
(К. хозяйке.) Тiтко, тiтко! А нумо ми з тобою.
(Пляшет й поет.)
Через гору пiду,
Скриюсь за горою…
На бiду,
Де пiду,
Козаки за мною.
Той почне говорить,
Той сережки сулить,
Кого знаю,
Привiтаю,
Хто сережки дарить.
Ох, сережки мої,
Мої золотiї!
Сердiтеся,
Дивiтеся,
Вороги лихiї!
Хозяйка (вырываясь)
Ох, мої зозуленьки! По старостi лiт менi б i не подоб ало.
(Стеха между тем шалит с козаками, хватая за руку молодого козака, й, вертясь, приплясьiвает.)
Хозяйка
Оце яка жартовлива! Та перестанеш ти чи нi?
Стеха
(пляшет й поет)
Тра-ла-ла, тра-ла-ла,
На базарi була,
Черевички купила,
Три червiнцi дала,
А четвертий пропила
I музику найняла.
Що ж ви, родимець би вас вбив! тiльки дурно грошi берете? Кусок би вам сала, а не грошей. (В толпе хохот.) А де ж наш Кирик? Сюди його! Вiн один лучче усiх цих голодранцiв. (Вьiходит кобзарь.) Ось вiн, мiй голубчик. Ну лишень, яку-небудь пiсеньку з приговорками або казочку-страховиночку, щоб цiлу нiч не заснулось.
Кобзарь
Добре, добре. Хочеш казочку, хочеш пiсеньку, що любиш.
Голоса
Казку! Казку!
Другие
Нi, пiсню, та таку, щоб жижки затрусились. Ми ще не танцювали.
Первьiе голоса
(и с ними Стеха паче всех)
Натанцюєтесь iще, поки до третiх.
Стеха
До пiвнiв ще не трохи. Казку! (К хозяйке.) Казку, тiтко?
Хозяйка
Звiсно, казку, поки ще не так пiзно; а опiсля i слухать страшно буде.
Кобзарь
Коли казку, так казку; менi все одно.
В толпе
Перещебетала-таки цокотуха.
Другой голос
Ач яка!
Стеха
А що, га? Таки перещебетала!
(Кобзарь садится на скамейку. Кругом него с шумом и хохотом толпятся в беспорядке козаки и девушки.)
Стеха
(подносит кобзарю рюмку вина)
Випий, дiдусю, для смiлостi.
Кобзарь
(випивши)
Спасибi тобi, дiвко! (Прокашлявшись.) Слухать — що їсти, в горшку не бовтати, усiв не марати, слов не пропускать, другим не мiшать.
(Обший легкий шопот й смех.)
Стеха
Послухаю, послухаю, чи єсть же така страховина, щоб я злякалась.
Голос
Чуєш ти? Коли не будеш мовчать, так геть собi.
Д ругой
А то виженем.
Стеха
А хто б посмiвi Сотник вас усiх перевiшає.
Голос
Дзус йому, мурому! Гляди, щоб на однiй осичинi не повiсили тебе з сотником.
Хозяйка
Та замовчiть же, бога ради! (К. кобзарю.) Кажи, дiдусю, кажи; їх не переслухаєш.
Кобзарь
(прокашлявшись)
У венгерськiй сторонi, у цесарцiв, за шляхетською землею, стоїть гора висока; а в тiй горi нора глибока; в норi сидить не звiр, не птиця — турецька цариця. Сидить вона сто тисяч лiт, не молодiє, не старiє, а тiлько дедалi злiє; їсть вона од схiд до захiд сонця — не хлiб печений, не курей i не яку-небудь людську страву, а трощить маленьких дiтей за те, що коли ще вона була у Туреччинi важкою, так їй сказав армен-ський знахар, що вона родить дочку i дочка та буде, як пiдросте, в тисячу раз краще її. От вона, справдi, як родила дочку, так зараз i з'їла її, та з того часу сидить у норi i, невгаваючи, усе їсть дiтей; не розбира, хоть хрещенi вони, а хоть нехрещенi, їсть усiх, їсгь тобi всiх та й годi, — i дiвчаток i хлопчикiв…