(Челядь кладе Назара на снiг.)
Хома
(на Галю)
А ця учадiла… Возьмiть її додому… Прочумається. (Челядь бере на руки Галю i несе з собою.)
Стеха
(бере Хому за руку i веде його за Галею)
А що? Скажеш, що не люблю тебе?
Хома
Спасибi, спасибi. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобi присняться рушники.
(Хома з Стехою шепнуться i пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомiн.)
Голос Хоми здалека
Киньте її! В'яжiть його!
Гнат
(за сценою)
Я тебе зв'яжу, недовiрку проклятий! (Незабаром вибiгає Галя i кидається на Назара.)
Галя
Орле мiй, серце моє!
(Розв'язує хустку.)
Назар
Душно менi, душно!
Гнат
(веде за груди Хому)
Останнiй раз говорю: оддаси Галю за Назара чи нi?
Хома
Нi!
Гнат
Здихай же, собако скажена!
(Замiривсь шаблею.)
Хома
Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то..
Гнат
Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челядi.) Копайте яму.
(Цiлить пiстолем.)
Хома
В'яжiть його!
(Тимчасом Галя розв'язує руки у Назара.)
Назар
О, доле моя! Серце моє!
Гнат
Копайте яму! (До Хоми, прицiлившись.) Лукавий чоловiче, за що без сповiдi ти себе губиш i мене з собою? Прощайсь з бiлим свiтом, молись богу. (До Назара.) Назаре, брате мiй, друже мiй! Поховай мене. Прощай! а ми…
Назар
Стривай!
Галя
(до Гната)
Стривай!
Назар
Пусти його, не варт вiн того. Не напасти душi своєї. (До Хоми.) Iди, лукавий чоловiче, iди, куди знаєш. Не помiг тобi бог занапастить мене; а я чужеi кровi не бажаю. Iди собi!
Хома
(пада перед Назаром)
Назаре! сину! батько рiдний! Зарiж мене, замуч мене, на конях розiрви, та не прощай! (Падає до нiг плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грiшний, проклятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб'є, нехай я свiта не паскуджу! (Знову плаче.) Боже мiй, боже мiй!
Назар
(пiдводить його)
Устань, молися богу, грiшний. Коли прощають люди, то бог милостивiший за нас.
Хома
(вставши, утирає сльози)
О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець… спокутую в рясi мої беззаконiя! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обнiмiться, поцiлуйтеся, дiточки мої. Я хоч i грiшний, а все-таки батько. (Назар i Галя обнiмаються.) Боже вас благослови!
1843–1844
Надрукований пiсля смертi Шевченка в журналi «Основа» (1862, N 9).