Шершень Бу теж не любив шляховичка Добриньку. На щастя для Добриньки, шершень Бу й самоход Джепка знаходилися далеко один від одного, на різних кінцях Мосту. Шершень подався в інший бік шукати гнома Гролика, який знову десь запропав, а самохід скрадався до шляховичка Добриньки. Поки він скрадався, той не припиняв розмірковувати про власне життя.
«От причепився до Гролика шершень Бу, — думав шляховичок, — то й що? Хіба Гролик став гіршим через це? Ні, не став… Що ж, тепер його не повинні любити друзі? Аж ніяк. Повинні».
Шляховичок Добринька, власник внутрішнього голосу, був анітрохи не гіршим за інших гномів. Тому шляховичок, який досі старався якомога менше базікати, потроху розговорився, взявся на різні голоси відпускати компліменти гномочкам, які пролітали на машинах, і висловлювати захват від спритності гномів-хлопців.
Його внутрішній голос геть пустився берега й гукав до кожного стрічного, бажаючи щастя й удачі. А справжній голос репетував:
— Привіт! Ми вас любимо! Усе гаразд! Привіт! Ми приїхали з дорожнім гномом Гроликом! У дорожнього гнома Гролика все чудово — його переслідує злющий шершень Бу, та й по всьому. У мене також усе добре. Я маю два голоси й розмовляю десятьма мовами.
Ну, й таке інше.
Тобто, замість того щоб заспокоїти всіх, шляховичок Добринька всіх збивав з пантелику, всім морочив голови.
А втім дорожан — мешканців доріг — на мосту було багато. Не всі були місцевими. Не всі знали шляховичка Добриньку, й не всі звертали увагу на його здатність говорити двома голосами. Тому до шляховичка, який, на відміну від інших гномів, не бігав і не стрибав, а мирно сидів на місці, часом хтось та й підходив. Скажімо, щоб попитати про щось.
На модному Мосту-Ярмарку сьогодні каталися безліч гномів з різних куточків світу. Декого з них дивувало те, що шляховичок Добринька балакав на два голоси. А деяких навпаки — вельми цікавило. Наприклад, китайських дорожніх гномів. Ці двоє новоприбулих китайських гномів були близнюками. Навіть не так: близнюками — це ще м’яко кажучи. Вони були такі схожі між собою, що один міг би дивитися в люстерко за обох.
Однаково жодне люстерко не знайшло б жодної відмінності. Мало того що китайські гноми-близнюки вдалися один в одного ріст у ріст, голос у голос, волос у волос, та ще й імена їм батьки дали однакові. Старшого з близнюків звали Дооо, а молодшого Дооо-о. Імена відрізнялися лише однією літерою «о». Коли хтось сторонній згадував про обох, а вони були поруч у ста випадках зі ста, то про них говорили просто — близнюки доо.
Близнюки доо вперше в житті опинилися так далеко від батьківщини. Вони справді були ще дуже юними, хоча добре вихованими дорожніми гномами. Бігали вони в дерев’яних черевичках-стукалках, котрі дивовижним чином не спадали з їхніх ніг. А ще близнята доо, незважаючи на юний вік, носили борідки й конусоподібні капелюхи. Самі розумієте, які.
Вони щойно прибули й геть нічого не знали про Київ, про Україну та про місцевих дорожніх гномів-путівців, манівців та інших. Навіть про дорожнього гнома Гролика вони нічого не знали. А вже про шляховичка Добриньку та його дар — і поготів не здогадувалися.
Тому підійшли китайські дорожні гноми до шляховичка недарма, тобто не тому, що він дар мав розмовляти на два голоси, а через те, що він спокійно стояв собі на місці.
Шляховичок був єдиним, хто на Ярмарку нікуди не квапився. А цікавим юним китайцям страшенно хотілося якомога більше дізнатися про наймодніший Міст-Ярмарок у світі. Але позаяк на модному мосту жодна істота не хотіла з ними спілкуватися — всі гасали туди-сюди, то новоприбулі вирушили прямо до Добриньки.
Шляховичок Добринька, будемо щирі, стирчав на одному місці — де його залишив гном Гролик. Він стирчав там не тому, що не хотів гратися чи бігати з рештою дорожніх гномів. Шляховичок Добринька просто боявся загубитися. Страшенно боявся розлучитися зі своїм дорожнім другом Гроликом. Він сподівався, що рано чи пізно Гролик обов’язково за ним повернеться, й продовжував терпляче чекати. Саме тоді до нього підійшли ввічливі близнюки, китайські дорожні гноми.