– Привіт, любий.
Ельза поклала руку мені на плече. Я повернувся й одразу ж її поцілував. Поцілунок вийшов незграбним, до губ я так і не доторкнувся. На ній була ажурна сорочка, під якою проглядалися потемнілі від сонця соски. Погляд у неї був ще зовсім заспаний. Я притиснув її знов до себе, щоб цього разу поцілунок був кращим.
– Ти так пізно.
– У мене була така паршива операція.
Я збрехав інстинктивно, та у своїй брехні був переконливим. Я взяв її за руку, і ми пішли по піску до берега.
– Хочеш, поїдемо кудись повечеряти?
– Якщо ти цього хочеш…
– Ні, як хочеш ти.
– Залишімося вдома.
Ми сіли. Сонце ставало лагіднішим. Ельза витягнула ноги аж до самої води й сиділа, дивлячись собі на нігті, які то зникали під мокрим піском, то з’являлися знову. Ми вже звикли так сидіти одне біля одного, нам це не набридало. Та після кількох днів, коли ми не були разом, потрібно було відновити наші інтимні стосунки, порушені самотністю. Я взяв руку твоєї мами й почав її погладжувати. Їй було тридцять сім років, мабуть, їй теж бракувало тієї дівчини в казентиновому пальто яскраво-оранжевого кольору, що хиталася напідпитку за рестораном та сміялася, коли вітер обливав її водою з моря. Може, вона її шукала саме тут, на кінчиках ніг, які час від часу накривала світла морська піна. Та ні, це я був безвісти пропалим. Я зі своїм ненормованим робочим часом; ощадливий, коли треба було давати, і щедрий, коли треба отримувати. Та ми б не стали ритися в піску, щоб віднайти те, чого нам обом бракує. У нас більше не було сміливості. Сміливість, Анджело, притаманна новому коханню, старе кохання завжди боязкувате. Ні, я вже не був її хлопцем, я був чоловіком, котрий чекав на неї в машині, коли вона ходила скуповуватися. Рука Ельзи проковзувала все м’якше по моїй руці, неначе кінь, що впізнав свою годівницю.
– Хочеш скупатися?
– Так.
– Тоді я піду одягну купальник.
Я подивився, як вона попрямувала до дому, подивився, як її вольові та впевнені ноги ступали пляжем. Знов подумав про ті інші ноги, кістки, а не ноги, але м’які всередині, куди я поліз рукою. Я знову відчув смак того поту, того страху. «Рятуйте, – шепотіла вона. – Рятуйте.»
Зараз Ельза вдягала купальник у саду, вона всміхнулася, як люди всміхаються речам, що їм належать. Я знов подивився на сонце, яке сідало за море в рожевих відблисках, та подумав, що я дурний. Це був чудовий вечір у моєму житті, я мусив покинути свої дурниці заради такого моменту спокою.
Вона повернулася в сливовому купальнику, тримаючи великий рушник. Вона була ще надзвичайно гарною, худішою, ніж коли я з нею познайомився, можливо, трохи жорсткішою, але й вірнішою. Її фізичний стан, про який вона так дбала, повністю відповідав духовному.
– Ходімо?
Той білий клинець на звороті купальника, перед котрим я тремтів немов перед суддею, зник у неї між стегон. Я різко підхопився. Вона стояла перед самою водою, я подивився на обрис її спини. Я був чоловіком її життя, тим старим, що чекатиме на неї перед крамницями. Можливо, вона хотіла іншого, можливо, він у неї навіть був. Вірність не є цінністю розважливого періоду життя. А невірність є, тому що вона потребує обачливості, заощадливості, стриманості та всіх інших якостей, що притаманні старим. Ми з нею ставали неначе старе пальто, що втратило свій первісний крій, а з ним і неприємну жорсткість, але саме вгинання й природна зношеність тканини роблять його єдиним у своєму роді, неповторним.
Я скинув із себе халат і залишив його на піску. Ельза повернула голову й зойкнула:
– Та ти ж голий!
Заходячи у воду, вона сміялася з моїх білих сідниць, надто широких для чоловіків. Чи я їй ще подобався? Напевно, вона воліла мене одягненим, прикритим дрантям. У мене був животик, а на руках не було м’язів. Та я хотів, щоб вона дивилася на мене не поблажливо, щоб вона побачила недосконалості чоловіка, з котрим їй доведеться провести залишок свого життя. Я пірнув і поплив, не висовуючи голови над поверхнею, доки не відчув, як у мене надулися груди й стало важко. Я виплив і ліг на спину наче плавець, а вода іноді заливалася мені в рот. Спочатку я відчув її руки, що розсікали воду, а потім вона випливла теж побіля мене. Мокре волосся розкрило її обличчя. Я подумав про певні сексуальні сцени з фільмів, відверті кадри, які спадали на нас у темряві залу. Вона німіла в тиші й майже не дихала. А я совався спересердя в кріслі. Не така ж вона дурепа, щоб думати, що в житті можна насправді мати такий секс? Та коли ми виходили з залу, вона мала відсутній погляд, немов картонна лялька.