Молдаван бере рогач, направляє кедр, де немає дерев. Лунає, наче автоматна черга, гучний тріск. Могутнє дерево повільно нахиляється. Ми в передчутті, що зараз воно з глухим шумом впаде на засніжену землю.
Але комель повзе по пеньку, потім «стріляє» на кілька метрів, проривши глибокий рів у снігу.
Такого повороту ніхто не очікував. Ми заціпеніли від жаху, від свідомості, що зараз може статися непоправне.
Комель пронісся поряд зі мною. Але злегка хитнувся і задів Івана. Чуб відлетів на кілька метрів.
Ми витягуємо Чуба зі снігу.
Що є сили шльопаю його по щоках:
— Іван! Ти живий?!
Він відкриває очі. Дивиться відчужено в синє небо, на верхівки зелених кедрів, вкриті снігом. Питає тихо у нас:
— Де я?
— На рубці лісу.
Іван закриває очі і затихає. Забивається тривожним сном. Потім несподівано знову відкриває очі і кричить благим матом.
— Що з тобою? — нахиляється до нього Миша.
— Нога, — кричить Іван.
Обережно несемо його до вогнища. Опускаємо на підготовлені Люсею гілки.
Що робити, ніхто не знає.
— У нього, напевно, перелом, — промовляю я.
— Треба накласти шину, — каже Молдаван. — До вечора терпіти багато.
— Серед ув'язнених є лікар, — нарешті осіняє думка Окуджаву. — Хай він подивиться.
Старенький дідок схиляється над постраждалим. Ретельно промацує ноги Івана.
Той корчиться від болю. Лається матом, але лежить нерухомо.
— Тобі пощастило, — каже лікар. — У тебе забій.
Залишаємо Івана біля багаття. Нас женуть на роботу вертухаї. Сержант Іванько схиляється над потерпілим.
— Як тебе дістало? — співчутливо питає він.
— Нема чого його жаліти, — каже йому старший охоронник. — Треба було йому берегтися. Тоді б не лежав тут, а виконував завдання.
Так я залишився без напарника, мене беруть до себе Молдаван і Окуджава. Ми грузнемо в снігу. Очищаємо рівні, як стріла, кедри.
— Подивися, як би з Іваном чого не сталося, — відсилає мене знову до вогнища Миша, коли вони з Окуджавою починають пиляти дерево.
Знімаю товсті рукавиці, беру голими руками жменю чистого до синяви снігу. Розтираю руки. Підношу їх прямо до полум'я. Краплі з моїх рук капають на багаття. Воно невдоволено шипить, кидається дрібними клубами диму. Мої мокрі руки стають бордовими, такими сухими, що лущиться шкіра.
Іван втратив свідомість. Лежить із заплющеними очима й тихенько стогне.
Обходжу його стороною. Не чіпаю. Нехай заспокоїться, нехай трохи вщухне біль, який не дає йому спокою.
Зайнятий цими думками, я не помічаю, що діється навколо.
— Бережись, Кулінар! — різко рвонув мене на себе Миша, який за лічені секунди уже був поруч зі мною.
Ми впали в сніг. Одразу за нами звалився кедр. Нас засипало снігом і дрібними гілками. Насилу піднялися.
— Що за день сьогодні такий, — голосно лається Молдаван, розтираючи ногу.
— Як би чого не вийшло, він ще не закінчився! — кажу з побоюванням.
— Навіщо вони в таку погоду нас виганяють, — обурюється Окуджава. — План їм дорожче, ніж ми.
— В обидва дивись, Кулінар. Щось часто ти замислюєшся, — ніяк не може заспокоїться Молдаван.
— Всяке лізе в голову.
— Рубка лісу — не місце для роздумів, — продовжує Молдаван. — Тут треба поводитися дуже обережно. Мало тобі, що на тому тижні декілька чоловік гав вловили. Всіх на кладовище відтягнули.
— Пиляли далеко. Хто б міг припустити, — виправдовуюсь я.
Чуб, який деякий час лежав без свідомості, відкриває очі. Йому, мабуть, стало трохи краще. Він відразу включається в розмову.
— У нас у Миргородському районі, коли косили кукурудзу на силос, Вася Крюк теж задумався. Його в комбайн затягнуло. І перемололо. Тільки до сих пір не можу зрозуміти, до чого тут я. За що строк мотаю. За те, що вискочив із кабіни свого трактора подивитися?!
— Не твій трактор буксирував комбайн? — уточнюю.
— Якби-то мій, — відповідає Чуб. — В тому-то і справа, що мій поруч тягнув причіп, куди перемелена маса сипалась.
— Всіх підряд гребуть без розбору, — додає Молдаван. — Мене запроторили за те, що виконроб виявився нечистим на руку. Для своїх завищені наряди закривав.
— Так і без розбору, — заперечує Окуджава. — Диму без вогню не буває. За бордель довелося відповідати мені. Спихнули все на мене. Мужики гроші заробляли, але і я непогано жив. Скільки дівок спробував, скільки горілки випив. А міг би в будь-яку хвилину піти. Ніхто мене не змушував. Ні, тримався до самого кінця. Тому, що таке життя мені подобалося.