Глава 4. Рябий гнівається
В ту ніч у мене сильно розболілася голова. Всю ніч я прометався на нарах. Чуб кілька разів мене заспокоював.
— Заспокойся, Кулінар, — сонним голосом бурчав він з нижнього ярусу. — Встану, ти в мене отримаєш.
Я спустився до нього.
— Не ніч, а катування. Як я можу спати, якщо знаю, що з моєю коханою щось відбувається.
— Навіщо мучиш себе. Візьми і запитай.
— Питав. Вона не говорить.
— Значить, не так питав, — втрутився в розмову Окуджава. — Запитай, як мужик. З пристрастю.
Я не знаходив собі місця. Ледве дочекався, коли наш воронок приїде на комбікормовий завод. Нерви мої були на взводі. Ледь побачив осину талію своєї коханої, одразу підбіг до неї.
— Клава, якщо ти не скажеш, що з тобою відбувається, я можу зробити з собою що завгодно.
Вона довго уважно дивилася на моє змарніле обличчя, на мої тремтячі руки. Нічого не сказала. Ткнулася мені в груди й заридала. Плакала вона довго й невтішно. Коли трохи заспокоїлася, промовила:
— Я не з одним тобою займаюся любов'ю.
— Що?!
У мене запаморочилось у голові. Далася взнаки безсонна ніч. Я звалився біля ніг Клави. Отямився, коли Миша Молдаван хльостав мене по щоках і поливав холодною водою.
Клава плакала. Її худенькі плечі здригалися від ридань. Тітка Женя погладжувала її вкриту товстою коричневою хусткою голову і заспокоювала, як маленьку дитину.
Цей день мені здався самим довгим. Ми з Клавою не дивилися один одному в очі, наші руки не стикалися, коли вона зав'язувала мішки, а я відносив їх у штабелі. Ми мовчали, вбиті новиною, яку вона знала раніше, але не насмілювалася мені сказати.
Вночі я знову не спав. Десь читав, що від любові до ненависті один крок. Я відчув це на собі. Я зненавидів її. Вигадував для неї покарання, щоб ця сука пам'ятала мене до кінця життя.
Але гнів швидко змінився на милість. Я згадував, що їй довелося пережити. Що п'яний грузин спочатку зґвалтував її, потім схилив до співжиття, що з-за нього вона мотає термін. Але як вона могла допустити таке: жити зі мною і одночасно з іншим чоловіком?!
Вранці, втомлений, хиткою ходою я вийшов з барака. Озирнувся навколо. Ліхтарі, прожектори, високі огорожі, колючий дріт, сірий колір старих будівель.
Вже зійшов сніг. В основному його вивезли за високий паркан з колючим дротом. А той, що залишився, злизало скупе березневе сонце.
Вчора перший раз очистили повністю попереджувальну смугу. Стала видна чорна доріжка землі, яка відділяла огорожу від бетонки.
Згадалися слова Блока: «Все будет так. Иного нет».
«Життя одноманітне і нудне. Мені від нього нічого не треба. Зараз залізу на високий паркан, — подумав я. — Нехай автоматна черга припинить всі мої страждання».
Я перетнув смугу. Це помітив боєць на вишці. Пролунала автоматна черга. Я повинен вже бути мертвий. Але чому я живий?!
В цей час сильний удар звалив мене з ніг. Я втратив свідомість. Коли отямився, побачив Ольвача, Молдавана і Чуба.
— Я його зараз у карцер спущу. Будемо розбиратися, як з ним вчинити. Може строк додати за спробу до втечі? — говорив розгніваний Ольвач.
— Він нікуди не збирався тікати. У нього з головою сьогодні не в порядку. З ранку лізе куди попало, — пояснював Молдаван.
— Його, мабуть, треба лікувати, а не карати, — додав Чуб.
— Знаю я вас, — говорив з прононсом Рябий уже спокійним, командним тоном. — Якби він зробив ще рух, не стрілець, я уклав би його тут же.
— Ні про яку втечу не може йти мова, — переконував Ольвача Молдаван.
— Він і вранці втрачав свідомість, — додавав Чуб.
Побачивши, що я розплющив очі, Ольвач вдарив мене в живіт носком хромового чобота.
— Вставай і друзів своїх дякуй. Вигороджують тебе, аж піна з рота летить. Я б тебе тут же і прикінчив за спробу до втечі.
— А мені все одно, — байдуже промовив я, не встаючи з землі. — Стріляйте!
Ольвач на мить оторопів. Він грався наганом, розмірковуючи, як йому вчинити.
— Не городи казна що, — Миша різко підняв мене з землі. — Підемо відіспишся.
— Зникніть з моїх очей, поки я добрий, — у нагані барабан повністю забитий. І, як знаєте, він стріляє, — знову почав нервувати Ольвач.
— Що сталося? — запитали мене друзі, коли ми відійшли на безпечну відстань.
— Клава ділить мене з іншим мужиком.
Мишко зупинився, подумав, потім впевнено сказав:
— Не може в неї бути іншого чоловіка. Всі розмови у неї тільки про тебе.
— Може. Вона мені сама сказала.