Він пояснив жінці, навіщо прийшов.
— Не знайшов пляшки, яку повинна була передати ваша Юля. Хочу знати, де вона сховала її.
— Не знаю, — витерла сльозу літня жінка.
— А шприци навіщо на столі лежать? — не міг відірвати погляду від них Коля.
— Так колються ж вони. Юля і її полюбовник. Як після передачі прийшла додому, так і колються. Встали, вкололися і знову спати.
— Як же дізнатися, що до чого, де вона ховала пляшку, — знову спитав Коля.
Зараз у внучки запитаємо.
Жінка крадькома змахнула сльозу, промовила голосно:
— Поліна! Ходи сюди.
З сусідньої кімнати вийшла русява дівчинка років десяти-дванадцяти з заплетеною косою. У легкому ситцевому платтячку. Почувши запитання бабусі про пляшку, вона голосно заридала. Прокричала:
— Не залишала вона її.
— Залякали дівчинку, — поскаржилася стара. — Боїться всього.
— Як би переговорити з вашою дочкою?
— Як ти з нею переговориш!? Вони зараз сплять з хахалем.
Коля подивився на перелякану дівчинку. Вона продовжувала тихо схлипувати.
Бабуся провела гостя за перегородку. На ліжку, на грубій засаленій ковдрі валялися одягнені по-домашньому чоловік і жінка.
Коля спробував було розбудити Юлю.
— Не вийде. Хоч з гармати стріляй, не вийде, — відмовила його від наміру жінка. — Поки не відійдуть, не встануть.
Повернулися у велику кімнату. Дівчинка сиділа мовчки, засмучена, що їй знову попаде від матері за те, що розповіла чужому дядькові про пляшку. По щоках її текли сльози.
Коля порився в кишенях. Він збирався йти в гості до брата, купив для племінників цукерок. Дістав згорток. Віддав дівчинці.
Вона жадібно накинулася на гостинець.
— Не плач, Поля, — намагався заспокоїти її.
— Яке не плач, — не втрималася жінка. — Таке твориться, що жити не хочеться. Швидше б Бог прибрав мене.
Коли Коля закінчив розповідь, Косяк схопив Мишу за грудки:
— Ти мені за все відповіси.
На мій подив, Миша нічого не відповів. Він мовчки слухав випади Косяка.
Він розумів, що його в темну використовували. Що передавати наркотики він би ні за які гроші не погодився. Але це не міняло суті справи. Сестра обіцяла передати пляшку і не зробила цього. Значить, він винен.
Між тим, Косяк не переставав обурюватися:
— Ти знав, чим займається твоя сестра, знав, козел довбаний. Чому не сказав?!
— Ти пам'ятаєш, як на колінах просив мене: допоможи, — намагався щось сказати у своє виправдання Миша.
— Знайшов з ким зв'язуватися, з нариками, — вставив Соломон.
— Єдиний раз пішов у них на поводу і нарвався на таку неприємність, — шкодував про те, що трапилося, Миша.
— Мені твої каяття не потрібні. Гроші давай.
— Звідки я їх візьму?
— Немає грошей, відкуповуйся. Надсилай сюди сестру на день. Ми з нею побалуємось.
— Вона вже доросла. Самі з нею розбирайтеся.
— Тобі не вдасться зіскочити з гачка, — забризкав слиною Косяк.
Миша трохи подумав і вже спокійно сказав:
— У мене в будуправлінні вірні друзі залишилися. Поклонюся їм, але гроші віддам сповна. Не хочу у такої тварюки, як ти, бути в боргу.
Соломон докурив цигарку.
— Я ж казав: треба розбиратися. Пришити — справа нехитра. Але за що?
Пашка намагався ще щось вимагати у Миші, але Черчіль різко обірвав його.
— Накуришся травки, бігаєш дурень дурнем. Як тебе ще в карцер не спустили?!
Миша вийшов з натовпу, узявся за голову:
— Навіщо я з цією тварюкою зв'язався?! Продався за кисет тютюну.
— Тепер вони тобі не дадуть проходу. Будуть нагадувати: віддай борг.
— Навіщо я зв'язався з Косяком? Навіщо? Обходив десятою дорогою. І треба було обходити, — продовжував картати себе Миша.
— Все минеться, — намагався його заспокоїти я.
— Я не люблю залишатися в боргу. Тим більше в таких покидьків, як Косяк, — сказав Молдаван. — Завтра ж зв'яжуся зі своїми друзями. Нікуди не дінуться, допоможуть.
17.04.1952 року.
Вони відловили Мишу Молдавана в побутовій кімнаті. Пашка підійшов до нього впритул. Поплескав по круглій сідниці.
— Добра молодичка. Нічого не скажеш. Нормальний станочок.
— Приберись! — сказав йому Молдаван.
— Боржок коли платити збираєшся?
— На цьому тижні. Друзі допоможуть.
— Не вірю я твоїм обіцянкам.
Косяк взяв Молдавана за руку й потяг до столу.
Миша вирвався і з усієї сили заїхав Косяку у вухо. Той не втримався і впав на підлогу.
Першим відреагував на такий випад Молдавана Босий. Він усією масою свого тіла попер на Мишу, намагаючись задавити його, укласти на підлогу. Але Миша спритно ухилився і підставив йому підніжку. Босий розпластався поряд з Косяком, який не міг оговтатися від удару, сидів на підлозі і ковтав соплі і кров, які текли в нього з носа.