Від пилу, диму і кіптяви рятувала тільки тайга. Вибравши вільний час, він надовго йшов у тайгу. І коли в борделі, де він співав, уже не могли без його пісень, падав заробіток жінок легкої поведінки, відправляли бригаду на його пошуки. Довго шукати не доводилося. Він, як завжди в подібних випадках, сидів у будиночку мисливців і пив горілку. І думав про своє безладне життя.
Він ніколи не пересікав Урал, і не бачив навіть європейської частини Росії.
— Україна — це край білосніжних садів, неозорих полів з пшеницею, повноводних річок і озер, листяних і хвойних лісів, квітучих каштанів, край нашого дитинства і юності, — пояснив я Окуджаві.
20.04.1952 року.
Окуджава застав Косяка в побутовій кімнаті. Цієї зустрічі обидва чекали, але не знали, як себе вести. Ще нікому Пашка не підставляв свій зад. Він вважав, як і більшість у таборі, що це найнижче падіння, яке тільки може бути у чоловіка.
Він не замислювався, що сам опустив багато мужиків, слабких, безвідмовних, накурившихся травички. Тих, хто потрапляв в безвихідну ситуацію, як Люся, наприклад, яким так чи інакше доводилося задовольняти його потреби.
Окуджава не відразу підійшов до Пашки. Він вважав себе в боргу перед тим за бички з панського плеча, за інші дрібні послуги, але рішення Соломона було для нього законом. Він і думки не допускав, щоб його не виконати. Інакше його чекає суворе покарання.
Косяк сам простягнув Окуджаві цигарку з зіллям:
— Викури!
Окуджава не відмовився від цигарки. З задоволенням затягнувся. І коли йому здалося, що все в цьому світі вирішується просто і легко, сказав Косяку:
— Симай штани!
Той затанцював на місці, подивився прохально на Окуджаву:
— Слухай, Окуджава, давай домовимося. Давай ти отделаешь Люсю замість мене. Повік буду вдячний.
— Я не можу ослухатися Соломона.
— Про це ніхто не буде знати. А ти щодня будеш курити цигарку з травичкою.
— Цікава пропозиція, — пожвавився Окуджава. — Але як же Соломон?
— Соломон нічого не дізнається.
— Йому доповідають.
Скільки Косяк не умовляв Окуджаву, йому не вдалося уникнути покарання. Йому довелося стати в стійку. Зняти штани, оголивши плоский зад.
Окуджава хотів розсунути сідниці і сунути туди свого Валерку, але раптом відчув, що той втрачає свою твердість. Худий зад навіть у голодного Окуджави не міг збудити бажання. Він з жахом уявив, як будуть знущатися над ним пахани.
Окуджава закрив очі і згадав подругу Юлю з підпільної борделі. Вона щовечора мала нового хахаля, але варто було йому поманити її пальчиком, як бігла до нього.
У числі інших дівок не могла встояти перед талантом барда.
Вони заходили в її кімнату, роздягалися догола. Влаштовувалися паровозиком. Він урочисто вигукував:
— Поїхали!
Тримав обома руками її білу, круглу попу, робив поступальні рухи. Вона теж рухалася в такт йому і весело примовляла:
— Туди, сюди, обратно — і стане мені приятно.
Цих спогадів було достатньо, щоб Валерка придбав колишню твердість. Окуджава став «місити глину».
Коли опущений одів штани і хотів втекти від свого партнера, Окуджава зупинив його:
— А попрацювати губками і язичком ти забув?
— Не вигадуй.
— Так сказав Соломон.
Косяк мовчки опустився перед Окуджавою на коліна, взяв ненаситного Валерку в рот…
Звістка про цю зустріч блискавкою облетіла табір. Багато зеків з Косяком перестали вітатися, приймати його у свою кампанію. Тільки півняча зграя наріка прийняла те, що трапилося, як належне. В ній всі жили дружно: і ті, хто опускав, і опущені.
23.04.1952 рік
Радянський лад викликав до життя могутню активність і невичерпну ініціативу мас, розв'язав і звільнив великі творчі сили народу. Мільйони радянських людей, надихаються партією Леніна — Сталіна, самовіддано борються за здійснення планів комуністичного будівництва. Соціалістична система господарства, що володіє величезними перевагами перед капіталістичною системою, забезпечує радянській економіці безперервне зростання, безперервний рух вперед.
Глава 6. Повернення до життя
Вчора в таборі було свято — День Перемоги. В клубі показували кіно. Клуб знаходиться в нашій зоні. Це невелика одноповерхова будівля з критою терасою перед нею.
Для мене кіно — можливість зустрітися з Клавою. Про що я мріяв кожен день і кожну ніч. Передав маляву коханій, щоб вона обов'язково прорвалася в клуб. Він не вміщав всіх бажаючих. Тому відбирали в першу чергу тих, хто не порушував режиму, добре працював, щоб табірне начальство могло рапортувати самому Йосипу Віссаріоновичу про наші трудові перемоги.