І ось наречені повільно прогулюються по дорозі біля огородженого колючим дротом об'єкта. Попереду висока, струнка, смаглява Олена з подругою Ірою під руку. За ними ледь встигає з худими ногами маленька й кругловида Гульнара.
Жінки одягнені по-весняному: гумові боти і чоботи, плащі з легким кашне, на головах у них в'язані шапочки і хусточки.
За їх прогулянкою пильно стежать стрілки на вишках з автоматами. З особистого інтересу. З бажання подивитися на незнайомих жінок.
На дах заводоуправління висипали дружною гурбою женихи. Серед них Соломон, Черчиль, Косяк, Чуб, Моторист та ще кілька досить молодих чоловіків. Вони у випрасуваному робочому одязі, у кирзових чоботях, з відверненими і злегка зробленими гармошкою халявами, з насунутими на лоб кашкетами. Справжні фраєра.
І жінки, і чоловіки критично оцінюють один одного. Роблять «прикиди».
Жінки не першої свіжості, чоловіки — теж. І перші, і другі вже багато побачили на своєму віку. Планочка вимог невисока, але вона є.
Косяк відразу помітив високу блондинку Олену з приємним смаглявим обличчям. За тільки йому одному відомим ознаками одразу визначив, що вона вживає і спиртне, і курить травку.
Цікавий мужик, цей Косяк. Його опустили. Кілька днів ходив сам не свій, здається, ось-ось покінчить з собою, але він, здається, уже все забув. І зараз веде себе, як ні в чому не бувало. Шукає жіночого щастя не тільки серед зечок, але і серед вільних жінок.
Заговорив з ним з цього приводу.
— Скільки мужиків опустив, невже і на жінок тягне.
— З доброї волі з мужиками зв'язуюся? Так? Від того, що нікуди подітися, — поясняє Косяк.
— Природа для цього жінку дала. А жінкам нас, мужиків, — скільки тобі можна доводити? — вкотре кажу йому.
Він мовчить.
— Велелюбний ти, Пашка.
— Любов — це пережитки минулого. Ми повинні давати організму те, що він просить. Тобто, якщо накопичилося семя, не треба себе мучити, треба від нього позбавитися. І відчувати себе нормально.
— Заняття любов'ю мужика з мужиком у таборі вважається ганьбою.
— Нехай вважається. І що з цього? У мене очі на лоб вилізуть?
— Я це вважаю останньою справою. Навіть подумати мені про це соромно.
— У тебе застарілі поняття. Не відмовляйся ні від мужиків, ні від жінок. У баб теж передок свербить, їм лікаря подавай. Зустрілися, перепихнулись і розбіглися. І повний порядочок.
— Треба, щоб жінка хоч би не викликала в тебе огиду.
— Знайшов проблему. Не подобається, прикрив обличчя ганчірочкою і роби свою справу. Треба брати від життя все, що можна. Адже воно дається, як казав класик, один раз.
Косяку набридло вести зі мною порожні розмови. Він підкликав Моториста.
— Що це за чмара?
— Яка?
— Біла і висока.
— Звуть Оленою.
— З Оленкою можна домовитися? — запитав.
— Напевно, можна. Дуже цікава жінка! — відповів Коля.
— Піду надряпаю маляву. Передаси?
— Зрозуміло.
Соломона і Черчіля зацікавила Іра. Вони кілька хвилин сперечалися, хто їй напише, а потім і той, і інший прийшли до висновку, що їм ще довго мотати строк, нема чого забивати жінці голову.
До того ж, у них є свої жінки в таборі, з якими за певну плату охоронці їм дозволяють зустрічатися.
Івану чомусь сподобалася маленька, з круглим обличчям, як коровай чорного хліба, казашка. Сама молода смаглява жінка з вузькими очима.
Коли присутні почули, що Іван збирається писати лист Гульнарі, довго сміялися.
— Невже ця серед них тобі сподобалася? — спитав, сміючись, Косяк.
— Хіба ви не бачите. Там вибирати нема з кого. Ті дві прожжонні. А у мене серйозні наміри.
— Правильно, — підтримав його Соломон. — З краси води не пити.
Косяк написав пристрасну, але яка не відрізнялася оригінальністю, маляву. Опущений писав, що вподобав Олену з першого погляду, що скоро звільняється, він не може жити без неї. Коли він звільниться, вони вдвох поїдуть до Москви до його батьків. Вже в першому листі він просив зустрічі з жінкою.
Ми слухали його гаряче послання і сміялися. Його автору треба мотати ще довгих три роки. Він постійно жив з Люсею, ставив літерою «Г» інших мужиків і особливо не розбирався в своїх пристрастях, їм більше володіли не почуття, а бажання.
Своє послання до Гульнари Іван мовчки передав Колі. На наші наполегливі прохання його прочитати, відмовився.
15.05.1952 рік
Швидко ж Пашка вмовив Олену. Навіть не віриться, що так швидко. Після другої маляви вона погодилася прийти на побачення. До чого ж ласі наші баби на красиві слова. Як їм легко повісити локшину на вуха.