— Більше такого не повториться. Вибачте!
Костя відштовхнув його ногою, сказав:
— Іди подихай свіжим повітрям. Тобі корисно.
— Вибачте мене. Більше такого не повториться.
Черчіль теж не втримався:
— Щезни зараз же, щоб я не бачив твою м'яту пику.
— І запам'ятай! Твої пісеньки тобі не допоможуть. Якщо ще повториться подібне, ти будеш разом з усіма махати лопатою. Не горілку жерти, а сечу, — сказав Соломон.
Ми раділи, що все обійшлося благополучно. Виставивши Окуджаву за двері, почали грати в дурня. Образи і взаємні докори відійшли на другий план.
Я тримав в руках карти і думав, до чого ж нам пофортунило: підігрів пронесли серед робочого дня, з Окуджавою проскочили. Якби стрілки щось помітили, вийшли б інші пироги.
— Давайте кінчати, а то дограємося, — зауважив Василь Іванович, який не грав у карти, сидів поряд з нами і про щось думав.
— Чому бути, того не минути, — зробив висновок Черчіль. — Я на свій день народження не маю права випити чарку? Так, чи що?
— Правильно Василь Іванович говорить, — сказав Соломон. — Сильно ми розслабилися. Треба бути обережніше. А ти як думаєш, Кулінар?
— Накрутити собі термін з-за якоїсь паршивої стопки — це вже занадто. Треба головою думати про майбутнє, а не заднім місцем. Інакше всі залетимо.
В обідню перерву в роздягальню зайшов Моторист. Всі зустріли його як героя. Запропонували випити. Але він відмовився від частування.
Присів за довгий збитий з дощок стіл. Дістав невеличку брошуру. Я взяв її зі столу. Прочитав обкладинку: «Куди піти вчитися».
— Куди задумав поступати? — запитав його.
— У політех, поїду в столицю, — відповів Моторист.
— Якщо ти залишишся тут працювати, — сказав йому, — ти не в столицю поїдеш. Тебе надовго відправлять в тайгу.
— Що ви таке говорите. За що?
— За передачу наркотиків, наприклад. До десяти років позбавлення волі.
Моторист задумався.
— Таке могло бути?
— Варто було б тільки Косяку або комусь з його дружків залетіти, тебе відразу б замели.
Моторист змінився в обличчі.
— Це правда?!
— У нашій країні дорога в тюрму широка, а ось вийти з неї вдається не всім. Дуже вузький вихід.
— Я звик допомагати людям. За це саджати?!
— Чому б і ні, якщо є склад злочину. Тільки п'яти замелькають, коли посадять у в'язницю.
Розповів йому, як опинився за ґратами, допоміг гравцю Бизюку.
Коли ми залишилися з хлопцем одні, сказав йому:
— Негайно розраховуйся. Інакше замість інституту тебе надовго відправлять в тайгу.
— Сам розумію, але звик допомагати людям.
— Ти про себе подумай.
— Вже давно збираюся писати заяву.
— Пиши зараз. Інакше буде пізно.
Коля дістав листочок, ручку. Вмочив перо в чорнило. Написав заяву на ім'я начальника будівельного управління.
— Завтра з ранку віднесу, — сказав.
— Інакше не приходь на роботу, — додав я.
23.05.1952 рік
Сьогодні Ольвача «завели» ще з ранку. Ми вивантажилися з чорного воронка. Вишикувалися перед прохідною. Вертухаї походжали перед строєм. Робили звірку.
В цей час Ольвач вже бігав по території хімкомбінату в супроводі вертухаїв. Нічого ніде не знайшовши, лаявся нецензурними словами, потрясаючи повітря наганом.
Навіть за прохідною ми чули його добірний мат.
В строю пронісся тихий говір:
— Напевно, заклали стукачі. Шукають підігрів.
Відкрилися ворота прохідної. Нас запустили на територію об'єкта.
В роздягальню Моториста відразу заскочив Василь Іванович:
— Сьогодні відповідальне завдання. Готуйте бетон.
— Всі — до бетономішалки, — розпорядився Соломон.
Вони з Черчилем першими вийшли до бетономішалки. Взяли в руки лопати. Я хотів було побігти на основне виробниче приміщення, але Соломон зупинив мене:
— Ти сьогодні цілий день повинен знаходитися на цьому об’єкті. Ні на хвилину нікуди не відходь. Зрозумів?
— Зрозумів.
— Так-то.
По тону, з яким говорив Костя, я зрозумів, що сьогодні відбудеться важлива подія, яка має безпосереднє відношення до мене. Вона, напевно, стосувалася Ольвача.
В цей час Окуджава кинув совкову лопату, якою він працював поруч з нами, сказав, що йому треба відлучитися.
На шляху до виробничого приміщення він зіткнувся з розгніваним Ольвачем.
— Якого біса груші хрєном збиваєш, — закричав той, розмахуючи наганом. — Марш працювати.
— Слухай, начальник, — сказав Валера. — Ти злякав паханів. Вони побачили тебе, заскочили в трансформаторну підстанцію, кинули якийсь пакет і вискочили. Цікаво, що б це могло бути?