— Я назву це «Урок моралі», — похвалився Євген.
Микола Петрович похитав головою:
— Чиєї моралі?
— Моралі наступного покоління. Цей урок повинні були дати найвидатніші вчені, філософи, політики.
— Згоден, повинні. А дал? Ти просто перелічив проблеми, про які йшлося.
— Якщо є сумнів, тоді заголовок матиме подвійне тлумачення. Нехай читач думає і обирає, — впирався онук. І додав: — Я хотів цього.
— Моє лосенятко! — посміхнувся дід. — Гадаєш, що живеш у правовій державі. Насправді в моралі тих, хто при владі, нічого не змінилося з бозна-яких часів!
Микола Петрович узяв до рук зачитану книгу й звично розгорнув.
— Слухай-но! Я цю сторінку за багато років на пам'ять вивчив і відкриваю з першого разу. Це «Літопис самовидця». «Бо самі державці на Україні не мешкали, тільки уряд держали, і так о кривдах людей посполитих мало знали…» Ще в сімнадцятому столітті, як засвідчує інший козацький літописець, Самійло Величко, про Україну говорили: «Край, немовби друга обітована земля, що кипить молоком і медом». Нам не треба Мойсея, ми вже тут, на своїй землі, але так і не змогли самі собі дати ради.
Євген закопилив губу. Ну, вміють же все зіпсувати — що мама, що дід. Та ж психологія в людей кожного покоління своя, як можна її нав’язувати нащадкам! Нове покоління гнучкіше, здатне на таке, чого старші ніколи не зрозуміють…
У журналістських колах ходив жарт, що, мовляв, кожний «пристойний» український олігарх повинен мати не просто прибутковий бізнес, а й власну офшорну зону, засіб масової інформації і, бажано, парламентську фракцію. Певна річ, працюючи, скажімо, у харчовій промисловості, олігархом не станеш. Цю галузь демонополізовано до останньої кав’ярні. Великий капітал роблять у сферах природних монополій — енергетиці, нафтогазовому секторі, металургії. Але було б дуже прикро, якби Україна стала державою, економіку якої потрібно вивчати із запитання: «Чия людина?» Саме таке спадало на думку Євгену, коли президентська рать наприкінці року зчинила пошуки «винних».
Небачене досі подорожчання продовольства і бензину протягом останнього півріччя вдарило по кишені багатьох — і тих, хто підраховував кожну копійчину, і так званого середнього класу. Можливо, прості люди не здатні були чітко класифікувати олігархічне зло, однак вони вже мали справу з наслідками господарювання монопольних структур і теж дещо зрозуміли. Винним, однак, призначили насамперед Антимонопольний комітет, який не знати чому не спрогнозував загроз навколо спільних підприємств. Саме вони, ці СП, відмовилися постачати нафтопродукти в Україну після позбавлення пільг — якраз напередодні сівби.
Парламентська більшість волала, що не можна й надалі наражати країну на кризу намагаючись у стислі терміни прийняти необхідні закони. Марно керівник Антимонопольного комітету благав створити нове конкурентне право, яке б відповідало стандартам Європейського Союзу. Проєвропейському фахівцеві дали зрозуміти, що вистачить і власних законодавчих зусиль. Але минуло півроку, а закон про економічну конкуренцію й досі коригували у профільному комітеті Верховної Ради. Гладіатори несформованого ринку, — саме так можна було назвати працівників Антимонопольного комітету, — залишались роззброєними.
Проте Чубенку здавалося, що насправді все не так уже кепсько. Потрібно тільки, щоб критична маса ринкових реформ. На одній шальці терезів журналіст бачив нового прем’єра з його антикорупційною політикою, на іншій — безликі монопольні утворення, що зросли на бартері, натуроплаті, давальницьких схемах та пільгах, наданих урядом у попередні роки.
Євген помчав до редакції, щойно скінчилася прес-конференція Антимонопольного комітету. До здачі матеріалів у номер залишилась якась година. Був четвер, найбільш завантажений день тижня, отже у редакції — веремія, наче перед кінцем світу. Увечері на Євгена чекала зустріч з Анастасією, мали разом піти на концерт кобзарської музики. Хлопець на бігу зжував сухий хот-дог, запив чаєм уже у робочому кабінеті і за сорок хвилин видав на-гора свою продукцію.
— А що, не було змоги взяти коментар у когось із фахівців? — підозріливо поцікавилася Лера, ліниво переглядаючи Євгенів матеріал.
— Та я ледь устиг і це написати. Я ж не з інтернету скачав, сам ходив. Коли ж мені було ще експерта шукати? До цієї теми я ще повернусь у великому матеріалі, — виправдовувався новачок.