Хоча Чорнята пообіцяв на «літучці», що газета наступного року отримуватиме всіляке сприяння з боку можновладців, навіть натякнув на можливе підвищення гонорару, Лера не приховувала скепсису. Вона залишилася сидіти в кріслі й тоді, коли учасники «лутучки» розійшлися. Спокійно запитала в Дмитра Віталійовича, що він збирається робити у зв’язку зі скандалом навколо Генпрокуратури.
— Що ти маєш на увазі? — Чорнята спробував ухилитися від прямої відповіді.
— Статтю про прем’єра справді можна віднести до активу газети, але слід проаналізувати, що залишилося в пасиві, — повільно, стискаючи кулачки, сказала Каперс і зробила довгу паузу. — Ось-ось має вибухнути бомба навколо зникнення Георгія Гонгадзе. Стверджують, що він звертався по захист до Генерального прокурора. Виступ чільних правоохоронців у Верховній Раді залишив багато нез’ясованих запитань. Вочевидь відразу після новорічних свят Генпрокурор буде змушений провести прес-конференцію. Яку позицію займатиме наша газета?
Редактор підвівся, підійшов до шафи із сувенірами й переставив у ній кілька дрібничок.
— Леро, навіщо питаєш? Знаєш же, скільки інтересів зав’язано на одному кошику, — редактор полюбляв інколи похизуватися знанням малозрозумілого жаргону політичних ділків. — Поки що немає ніякої певної інформації. Там видно буде. Час покаже.
Каперс знала, навіщо питала. За місяць по тому, як зник Гонгадзе, одна з газет видрукувала серію статей про фігуранта скандалу, його родичів і квартири, якими вони володіли. Чорнята виявився єдиним редактором, який вступився за честь Генпрокурора після цієї публікації.
Погляд Лери ковзнув униз, куди цієї миті зосереджено дивився Дмитро Віталійович. Отакої! Біля нижніх дверцят шафи причаївся найдивовижніший редакторський сувенір — його привезли напередодні від Пасічника. Це була незвично велика за розміром пляшка шампанського з декоративним бантиком і жартівливим написом на етикетці. Чорнята вже прагнув новорічних розваг. Увечері мало відбутися колективне відвідування ресторану, де й планувалося відкоркувати подарунок із назвою «Козацьке ігристе».
— Ще одне запитання. Як у нас із фінансами? — Каперс примружила водянисте око.
Дмитро Віталійович смикнув плечем, що означало: «Спитай щось легше».
— Наша годувальниця з департаменту чесних послуг іде в декретну відпустку.
Лера говорила запально, як завжди, коли йшлося про гроші. Її хвилювала цього разу тематична сторінка з проблем якості продуктів харчування, на якій редакція добре заробляла.
— Хто тепер готуватиме матеріали? Чи закриємо сторінку?
— Подивимося, — важко видихнув Чорнята, якому вже набридло прискіпливування заступниці.
— А наш новий кореспондент, Євген Чубенко?. Його будемо залучати до організації платних матеріалів? — не вгавала Лера. — Ми з Олесем поділили людей на «його» і «моїх» і не зрозуміли, чий це працівник. Кому буде підпорядковуватися?
Редактор повернувся в своє крісло і з шурхотом присунув до себе теку з паперами, ніби збираючись іще працювати.
— Леро, він працюватиме зі мною. А щодо платних матеріалів — із ним рано говорити про таке. Нехай побігає поки без прив’язі.
Ялинка біля каміна яскріла різнобарвними вогниками. Гамір ресторанної зали перекрикував Холодій із наповненим келихом у руці. Обабіч сиділи Чорнята і Каперс. Довжелезний стіл було встановлено так, аби всі бачили всіх. Після виголошення тосту, якого Євген так і не зміг розчути, газетярі взялися до скромних закусок. Але тости йшли один за одним, і кожен міг вправлятися в красномовстві. Навіть коректори, які зазвичай на подібних заходах скромно мовчали, наважилися продекламувати жартівливий віршик. Піднесений настрій підтримували напої, яких було досхочу. Олесь підійшов до каміна і підніс до купки жару свіжий номер недружньої газети. Вона миттєво перетворилася на чорний попіл.
— Усе! Тепер кінець «Київській фортеці», — сказав Холодій і кинувся в натовп танцюристів.
— Ти не танцюєш? — до Євгена підійшла Каперс, бліда, із потемнілими очима.
— Ні.
— Ходімо? — Жінка кивнула у бік фойє.
Там вона затягнулася сигареткою і відверто зміряла поглядом Євгенову постать. Він почувався ніяково.
— Слухай-но, маю до тебе інтимну розмову, — сказала Лера. — Приберігала це для себе, але не можу… з певних причин. Один дуже шанований банк зі сходу пропонує за солідні «зелені» — готівкою! — підготувати про нього іміджевий матеріал для розміщення в нашій газеті. Ну, ти як? Візьмешся?