М и х а й л о. Я такий самий, а радощi-то не такi, яких чекалось.
П а ш к а. Чим же Катря винна? Хiба ж не бачите, що вона божеволiє, гине за вами?
М и х а й л о. А в мене, Парасю, хiба не плаче все у нутрi? Тим-то i тяжко йти на тi сльози…
П а ш к а. I як-таки вам рiвняти себе до неї? У вас — i достатки, i розкошi, а у неї, бiдної, часу нема i на своє горе: роби i на себе, i на свою матiр слабу… А тут ще Дмитро скаженiє, всякi похвалки чинить! А ви хочете, щоб вона була весела.
М и х а й л о. Мало ще скрути — Дмитра на! Стережись, щоб з-за кутка не торохнув! Просто хоч пропадай! Адже я її хотiв поки що одвезти до дядька чи саму, чи з матiр'ю, — не хоче; хотiв i її матiр заспокоїти — боїться; що ж я маю чинити?
П а ш к а. Ну, а що ж i їй робить? Iдiть, голубчику, зараз, прошу вас, бо дiвка просто не при собi…
М и х а й л о. Та ходiм! (Подумавши). Треба конешне написати до дядька, послати мерщi… Так затяглеся вузлом, що й не розв'яжеш. (До Пашки). Почекай мене за хвiрткою у садку, я тiльки листа напишу та зараз i вийду! (Iде направо).
П а ш к а (проводжаючи його очима). Паничу! Здається, ти дбаєш тiльки про свою шкуру! (Пiшла).
В И Х I Д V
Зiзi i Харлампiй.
З i з i (вбiга i бере до кишенi цукор; потiм дзвонить). Харлампий! Харлампий! И где зта скотина шляется?
Харлампiй показується в саду.
Харлампий! Давай самовар да подмети балкон, — мама велела, тут мы играть будем… Да иди же скорей; только даром кормят!
Х ар л а м п i й. Ще в вас, панно, молоко на губах не обсохло, щоб на мене лаять.
З i з i. Поговори! Вот я маме скажу, так й выгонят вон! (Iде).
Х а р л а м п i й (прибира). Тьпхуi Прости господи! Од такого блазня терпiти! Що ще, звиняйте, блоха, а й та кашля! Взяв би я тебе, та задрав би плахiття, та випарив би лозою по мiсцю, звiдкiля ноги ростуть, щоб анi сiла, анi почесала!
Чути за коном голос Анни Петрiвни: "Позовите скорей пана! Воды! Скорее! Дурно!"
Х а р л а м п i й. О, вже пустила лотоки! Реве, аки лев рикающий! (Iде).
В И Х I Д VI
Анна Петрiвна i Аннушка, потiм Iван Андрiйович.
А н н а П е т р i в н а. (блiда, плаче; Аннушка пiддержує). Ах! Ах!! Они меня дорежут! Воды! Дай скорее: душит! (Дзвонить).
А н н у ш к а. Не беспокойтесь, бариня. (Подає воду).
А н н а П е т р i в н а. Ах! Зту мерзавку чтоб сейчас… раскатать!.. Чтоб духу ее не было! Где пан? (Дзвонить). Дурно, ах! Капель скорей! Виски три!
Аннушка бiжить до дверей, стикається з Харлампiєм, що несе свiчку; вирива у його свiчку.
А н н у ш к а. Бариня казала, чтоб барина звали, бо у баринi до барина очинно… у баринi голова…
Х а р л а м п i й. Тьпху! (Пiшов).
А н н а П е т р i в н а. Спирту! Спирту! Виски три! Дурно!..
А н н у ш к а. Ах, боже мой! Хоч би барин!
I в а н А н д р i й о в и ч (пiдтюпцем). Що там таке?
А н н а П е т р i в н а (зуздрiвши). Ах! Умираю! (Зомлiла).
I в а н А н д р i й о в и ч. Анюточко! Анюточко! Що з нею?
А н н у ш к а. Потрьовожились од сюприманду.
I в а н А н д р i й о в й ч. Анюточко! Зомлiла? Ох, господи! (Бiга, хапа крило, що з столу пiдмiтати, смалить на свiчцi й тика пiд носа пани).
А н н а П е т р i в н а. Ай! Что зто? (Схоплюється). фу!! Мужик!
I в а н А н д р i й о в и ч. Нiчого, нiчого! Смалятиною найлучче! Постой, ще! (Смалить крило i хоче знов пiд носа).
А н н а П е т р i в н а. Ай!.. Оставьте!.. Изверг!
I в а н А н д р i й о в и ч. Що з вами?
А н н а П е т р i в н а. Ах, виски… тик, тик! Полюбуйтесь вашим сынком!
I в а н А н д р i й о в и ч. Що там? Не натягуйте-бо тетиви!
А н н а П е т р i в н а. Зарезал… Женится на простой девке, на твари женится, ваш братец — подлец — устраивает свадьбу!
I в а н А н д р i й о в и ч. Чи ви в умi, що ви мелете?
А н н а П е т р i в н а (кида зiм'ятого листа). Прочитайте, что братец пишет! У них уже все улажено… Ох, уморят, уморят; я слабонервная, чувствительная! Вот й разгадка, почему в Петербург не хочется ехать! Выкормили сокровище… утешайтесь! Ох, виски! виски! виски!
Аннушка тре виски, Iван Андрiйович пробiга листа.
З i з i (вбiга i кидається до матерi). Маman, неужели Мiсhel с простой дрянью повенчался?
А н н а П е т р i в н а. Отстань! Убирайся! Уведите ее!!
Аннушка бере за руку; Зiзi б'в її по руцi.
З i з i. Не тронь, сволочь!!
Виходять.
А н н а П е т р i в н а. Ах! Он погибнет, погибнет?!
I в а н А н д р i й о в и ч. Господи! От горе! Може, ще пособити можна? Та не лементуйтесь, не дiлайте бешкету! Це не iграшки! Начхав я на все iнче, а за сина — нi! Не перебивайте… слухайте: прикажiть, щоб там нi Аннушка i нiхто — анi писнули, що ми знаємо, бо я кишки випущу!
А н н а П е т р i в н а. Ах, боже мой! За что я страдаю, за что?
I в а н А н д р i й о в и ч. Анно Петрiвно! Не натягуйте, кажу, тетиви, даби не лопнула! Треба спасать сина, а не телесуваться* (*Телесуватися — кидатися в усi боки.).
А н н а П е т р i в н а. Кто ж спасет? Он погибнет, погибнет; зто все братец!
I в а н А н д р i й о в и ч. Конешно, подлець; но не дiлайте публiки, прошу вас.
А н н а П е т р i в н а. Хоть зтой шлюхе задам! 0-ох!
I в а н А н д р i й о в и ч. Не про неї рiч. Коли буде тихо i Михайло нiчого не провiда, то я одведу йому очi i мерщi виряджу до Петербурга; хоч i ви його проводiть… А там уже ту спровадимо: окручу з першим парубком, дам придане та й витурю…
А н н а П е т р i в н а. Да денег же нет?
I в а н А н д р i й о в и ч. Дiстану у Шльоми: ми тут гешефта зробили.
А н н а П е т р i в н а. Неужели? Ах, матерь божия, сжалься!
I в а н А н д р i й о в и ч. Коли кажу, то вiрно. Тiльки ж слухайте, щоб нiхто менi нiчичирк, та й ви знаку не покажiть Михайловi!
А н н а П е т р i в н а (веселiше). Хорошо, хорошо! Зто ты отлично придумал: именно только Петербург нас спасет!
В И Х I Д VII
Тi ж i Харлампiй.
Х а р л а м п i й. Миколай Степанович Бєлохвостов зволили приїхать.
I в а н А н д р i й о в и ч. Слава богу: от хто нам поможе укоськати Михайла.
А н н а П е т р i в н а. Как я рада! Соusin такой умница; он наверно подействует… даже голова отошла. (До Харлампiя). Ступай, проси барина в мою гостиную.
Харлампiй пiшов.
I в а н А н д р i й о в и ч. Тiльки ж я вас прошу, пожалуста, не лопотiть язиком багато, бо спортите дiло.
А н н а П е т р i в н а. Ах, мой создатель, да говори сам; лишь бы только поскорее выехать из этого болота! Я пойду гардеробом распорядиться…
Х а р л а м п i й (знову ввiходить). Зволили пiти.
Анна Петрiвна i Iван Андрiйович виходять.
В И Х I Д VIII
Харлампiй i Пашка.
П а ш к а (ввiходить хутко, збентежена). Харлампiє Григоровичу!
Х а р л а м п i й. Га? А тобi що?
П а ш к а. Не бачили панича Михайла Йвановича? Може, в горницях?
Х а р л а м п i й. А тобi нащо?
П а ш к а. Пильно треба.
Х а р л а м п i й. Нащо, кажу? Глуха!
П а ш к а. Щоб зараз iшли! Нагло треба!
Х а р л а м п i й. Куди?
П а ш к а. Вони знають!
Х а р л а м п i й. Що це ви, шелихвiстки, собi в моду взяли? Так i преться, каторжна! Я тобi дам панича!!
П а ш к а. Чого ж ви лаєтесь?
Х а р л а м п i й. Брись менi зараз!
Пашка тiка.
Розпустились, бач, до чого? Так прямо i кличе, — без сорому казка! Тьпху! (Iде).
В И Х I Д IX
Михайло сам.
М и х а й л о (виходить з садка, замислений, читаючи свiй лист). Треба, треба уже це покiнчити! Пишу до дядька, щоб приїхав сюди менi раду дати… або я до його; тiльки спробую ще раз перебалакати з батьком та й поїду. Так оце й Катрi скажу. Далi тягти — уже несила! Не знаю вже, чи й є з цього провалля стежка? Батькiв кинути, розплюватись — безчоловiчно: вигодували ж, випестили! Та й куди без них удатись! Легко сказать тiльки — порви! Але й Катрю кинути на поталу, на горе — теж безчоловiчно, подло! Що ж його чинити?(Шарпа руками волосся). Та вимiркуй же, хоч що-небудь, мозку безсилий, ледачий!! О, будь ти проклята та година, що завела мене у кохання! Як здавалось, що тому раєвi кiнця не буде, а от тобi й кiнець, та ще який гидкий, пекучий!.. Павло правий був, ох правий; болiзно щемить у моєму серцi його гiрке слово: "Не вистачить у тебе сили на боротьбу, а на гiрше що — вистачить!" Так, вистачило! Павло уже два мiсяцi й не пише, розплювався… i всi плюнуть… чесне товариство одвернеться… навiть святi думки i замiри, що освiтили мою душу новою вiрою, стануть передо мною грiзними суддями… i я сам розплююсь з собою! {Безсило опуска голову й руки).