Б є л о х в о с т о в. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!
А н н а П е т р i в н а. О чем это у вас тут спор?
Б є л ох в о с т о в. Об украинофильстве. Знаете, Мiсhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.
А н н а П е т р i в н а. Миша мой молодец! (Цiлує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; зтим пренебрегать нельзя.
М и х а й л о. Для чого заставляєте ви мене пiдлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.
А н н а П е т р i в н а. Вот зтой зксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, — не правда ли, Nicolas?
Б є л о х в о с т о в. Certainement*. (*Безперечно (франц.).)
М и х а й л о. Хто за кар'єрою ганяється…
А н н а П е т р i в н а. Ну, вот, вот…
Б є л о х в о с т о в. Да вы, сherе soeur* (*Люба сестро (франц.)), не наседайте! Уляжется!
М й х а й л о. По собi судиш?
Б є л о х в о с т о в. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обнiма його). Мы еще с тобою на зти темы почешем языки. Вот костюм зтот в деревне — одобряю.
А н н а П е т р i в н а. Тоut a fait charmant!* (*Чудово! (Франц.))
В И Х I Д III
Тi ж i Жозефiна й Зiзi.
Ж о з е ф i н а. Маdаmе! С'еst imроssiblе аvес Zizi!* (*Мадам, Зiзi просто неможлива (франц.))
А н н а П е т р i в н а. Ах, вечно с жалобами… Qu'est-ce qu'il y a la?* (*Що там таке? (Франц.))
Ж о з е ф i н а. ЕIIе mе gгоnde, еllе mе taquinе" (*Вона мене лає, вона мене дражнить (франц.)).
А н н а П е т р i в н а. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе!* (*Ви самi надто суворi! (франц.))
М и х а й л о. Нi, мамо; Зiнька, як собака, лiзе у вiчi; до паскудства розбещена!
А н н а П е т р i в н а. Что за выражения? Зiнька! Паскудство!
Б є л о х в о с т о в. Зiнька? С'еst joli!* (*Чудово! (Франц.))
М и х а й л о. Нехай буде й по-модньому — Зiзi, хоч, на мене, вона бiльше пiдходить до зiнського щеняти; але ви придивiться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна калiка!
Б є л о х в о с т о в. С'еst trор fогt!* (*Це занадто! (Франц.)) Милый, резвый ребенок, не больше!
А н н а П е т р i в н а (до Михайла). Оставь, пожа-луйста! Ты доведешь меня до мигрени.
Зiзi проходить здаля.
Зизи, Зизи! Ступай сюда!
Зiзi пiдходить з опущеними очима.
А н н а П е т р i в н а. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?
Б є л о х в о с т о в. Ах, mа соusinе* (*Моя кузино (франц.)), не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!
З i з i (пiдбiгає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама… воображает много! Через… зтого урода достается только.
А н н а П е т р i в н а. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная — и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, — чувствую, что сейчас начнется тик… Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефiни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет… Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.
Жозефiна сумна; Зiзi пересмiюється з Бєлохвостовим i йдуть далi.
М й х а й л о. Ne vous chagrinez pas!* (*Не сумуйте! (Франц.))
А н н а П е т р i в н а. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная… (Виходить).
Михайло пiдходить до Жозефiни й потiша її, проводячи по дорозi.
П а в л о (за вiкном). Ну, тепер — годi! Рушайте додому! Спасибi за увагу й слухнянiсть!
В И Х I Д IV
Пашка i Михайло.
З школи виходять дiти з книжками, кунштуками* (*Кунштуки — малюнки. Тут — абетка з кольоровими малюнками.); жарти i смiх стиха. Позаду кiлька дорослих. Наостанцi Пашка.
С т а р ш i. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!
Пашка входить i озирається кругом.
М и х а й л о (повернувся назад). Бiдна оця Жозефiна! Поневiряється на чужинi, без язика, без мови. Всяке аж сiкається принизити, осмiяти; а заступитись нема кому. I все ото гонить бiднiсть та доля щербата! А матiр яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрiв Пашку й хутко пiдходить). А! Здрастуй, Пашко! I ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).
П а ш к а. А вчитись до школи.
М и х а й л о. Хiба?
П а ш к а. Авжеж! Думаєте — стара?
М и х а й л о. Куди там! А тiльки здивувало мене, що ти нiчого перше не казала, а це здумала.
П а ш к а. А що ж? Захотiлось вивчитись на гулянках читати, щоб i самiй можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такi занятнi та втiшнi!
М и х а й л о. Добре, добре єси задумала. I вивчишся?
П а ш к а. А чому ж нi? Аби хiть.
М и х а й л о. А трудно здалося?
П а ш к а. Не так трудно, а якось нiяково з малими сидiти. От Варка Горбанiвна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.
М и х а й л о. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати… А Катря де? Може, тут?
П а ш к а. Нi, вона дома; у неї мати чогось слабує, то нi на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, — ще за батька почала.
М и х а й л о. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом i вчилися.
П а ш к а. Добре. А що, вам подобається?
М и х а й л о. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брiвоньки — в свiтi нема!
П а ш к а. Чи ба, як у око впала! А от ви стережiться залицятись до неї.
М и х а й л о. Або що? Хiба не можна любувати красою, тiшить серце розмовонькою дiвочою?
П а ш к а. Та то, що у неї Дмитро є.
М и х а й л о. Хто ж це?
П а ш к а. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зiтхає).
М и х а й л о. Ну, то й щасти боже; а менi що до того?
П а ш к а. А то, що Дмитро дуже заздрiсний, завзятий i Катрю коха без душi. (Зiтхає).
М и х а й л о. Про мене, Семене, аби я Йван!
П а ш к а. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.
М и х а й л о. Овва! Злякались!
П а ш к а. Нi, далебi, — вiн страшний!
М и х а й л о. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тiльки постояти з дiвчиною, побалакати, — то вже й язики чешете. Хiба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотiв? Хiба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощi замiшати?
П а ш к а. Розказуйте, розказуйте! Так i повiрили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тiльки, аби час пробавити, а щоб про iнше й на думцi не мав?! Ще парубок — може, а що пан — зроду!
М й х а й л о. Та я за панiв не обстоюю!.. Але, здається, я нiчим не образив нiкого, а зо всiма вами щиро, як з рiвними.
П а шк а. Крий боже! За вас всi чисто… i Катря так, — боже! Питала навiть, чого пана Михайла третiй день не видко?
М и х а й л о. Невже питала?
П а ш к а. I не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всi дiвчата за вами аж-аж-аж! А Катрi й надто сподобались. Тiльки й мови, що про вас…
М и х а й л о. Брешеш!
П а ш к а. Далебi!.. Ага!.. А чого почервонiли? А тiльки що казали! (Смiється).
М и х а й л о. Де там почервонiв? Пустуєш! То у мене звичка така… Адже, пам'ятаєш, як була маненькою у дворi та вмiстi гралися, то було цукеру тобi вкраду, та зараз i пiймаюся: спитають тiльки, а я й спалахнув!
П а ш к а. Пам'ятаю, пам'ятаю — ви добрi були. Ну, прощавайте ж!
М и х а й л о. А ти куди тепер?
П а ш к а. Пiду до Катрi; може, витягну.
М и х а й л о. Пiди, голубко, та виклич гуляти. Сьогоднi ж недiля.
П а ш к а. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).