К а т р я. Як же його забути, коли несила моя! От третiй день не бачила i не знаю, що заподiю з собою!
П а ш к а. Ти не зоставайся сама собi на самотi з такими думками; бiльше в гуртi бувай! От ходiм зараз за млин, на Деркачiвку, — там тепер вулиця: може, хоч трохи розважиш своє серце.
К а т р я. В гуртi ще гiрше.
П а ш к а. Та ходiм, ходiм! Вдармо лихом об землю!
Виходять.
В И Х I Д VI
Павло, панi, а далi Аннушка. Павло виходить з панiєю з гущавини.
П а н i. Невже ви думаєте, що я не понiмаю нових iдей? Не… не… сочувствую им? Ужасно трудно.
П а в л о. Та ви не трудiться, панi, кажiть по-своєму: гражданку ми вчили.
П а н i. Не кепкуйте! Я хочу пересилити себе, хочу вивчитись… своїй мовi…
П а в л о. Навiщо вона вам? Адже з мужиками знакомства водить не будете?
П а н i. А ви б уже хотiли, щоб я з простим, грубим мужиком рассуждала, одкривала ему душу свою? Не доставало! Та… що вiн i пойме!
П а в л о. Нiчогiсiнько. Куди йому? Нечувственний, правда-таки: з голоду пухне, та й то не чувствує!
П а н i. Ну, це вже брехня, наговори: швкдче нас ограбили.
П а в л о (набiк). От тобi й зачепив! (До неї). Та цур йому! Ще набалакаємось вдруге: тепер спати пора.
П а н i. Нi, тривайте! То вам оддалеки здається — i село, i мужики… iдеальними, а сядьте на… собственнiм хозяйствi, — не те заспiваєте!
П а в л о. Хранив господь: батько крав, та хоч дiтям не лишив краденого.
П а н i. Ви дуже… упрямi: я це по ваших чорних очах бачу… i ще… озлобленi; я понiмаю вас… я вас довго iз… iз… ах!.. наблюдала. I знаєте, чому ви такi чорствi?
П а в л о. Цiкаво?
П а н i. От сядьмо тут на травi.
П а в л о. Та я й постою. (Набiк). От, не здихаюсь!
П а н i. Нi, сiдайте тут та пильно слухайте; я вам, як си… як другу казатиму.
П а в л о (набiк). Ну, нав'язалась потороча! (Сiда й запалює цигарку).
П а н i. Ви тим так, так… мрачно на все дивитесь, що ваше серце не грiли, певно, ласкою, любовiю?
П а в л о. Байдуже паски, аби порося!
П а н i. Признайтесь, вас нiхто ще не кохав гаряче… страстно? Щоб аж дух захвативало?
П а в л о (набiк). Куди це вона гне? (До неї). А вам навiщо?
П а н i. Навiщо? Ах, коли б ви знали! (Схиляється потроху до його на плече). Моя душа теж одинока; так прожила вiк, щастя не знаючи. Оддали мене замiж молоденькою за этого старого… Що я понiмала? Я так боялась перед вiнчанням, а прийшлось… разочаруватись! Ви не можете повiрить, яка у мене палка натура; а тут лiта свої трать… в томлении…
П а в л о (набiк). Розманiжилась баба! (До неї). Так ви, значить, томитесь через гарячу натуру: яка ж тут рада?
П а н i (зляга бiльш на Павла). Яка? (Бере злегка за чуба). Плут этакой!!.
П а в л о. Ох! Не злягайте так: бо ви, нiвроку, аж плеча не чую.
П а н i. Який ви грубий з женщинами! Як вiдром холодної води обiллє! (Дивиться у вiчi).. Впрочем, менi й самiй обридли лебезiння та делiкатностi: навiщо китайськi церемонiї? Нащо розвитим людям iти проти природи?
П а в л о. Правда… Тiльки, далебi, рука отерпла, (Випручує).
П а н i (розпаляючись). Я давно шукала случая… щиро, откровенно поговорить… розкрить душу… Ви, вiроятно, догадались, що я…
П а в л о. Нi, не догадався.
П а н i (набiк). Какой медведь! Что, впрочем, с ним церемониться? (До його). Ви заставляєте мене краснiть… (Закривається рукавом). Ну, на чистоту, так на чистоту! Павло, разве ты не видишь — я люблю тебя!
П а в л о. Що-о?
П а н i. Люблю страстно, безумно!
П а в л о (пiднiмається). Анна Петрiвна, чи ви не здурiли?
П а н i (обнiма його). Я вся твоя!
П а в л о (одхиля її i встає). Годi! Пора закiнчити цю гидку сцену! Менi не пристало Iосифом бути, та й вам до Пентехрiїхи далеко: не всi зуби в ротi!
П а н i (скочивши). Ах, невежа! Мужик! Ха-ха-ха!! Вообразил, дурак, что на него обратили внимание! Только потешилась! Ха-ха-ха!! Нашла халуя! Ха-ха-ха-ха!!
П а в л о. Не регочiться дуже, бо щикотурка з лиця обсиплеться.
П а н i. Аннушка! Аннушка!! Аннушка!!!
Аннушка вбiга.
Проводи меня! Грубиян!! (До Павла). Надеюсь, что вы избавите меня от удовольствия и минуту вас видеть в своем доме!
П а в л о. Дуже радий.
А н н у ш к а (проводить паню; набiк). Ну й репрьоманд!
В И Х I Д VII
Павло сам.
П а в л о. Тьху!! Мерзота яка! В матерi менi годиться: син однолiток зо мною, товариш, друг… а вона поквапилась! Просто опам'ятатись не можу од такого паскудства! Тiкати з цього багна, щоб i самому не вбратись в тванюку! Михайла жалко; але й слова про це сказати йому язик не повернеться… Поїду мерщi до пана Олександра, а Михайловi одпишу, придумаю яку-небудь наглу причину…
В И Х I Д VIII
Павло, Дмитро, 1-й i 2-й хазяїни.
Д м и т р о (тихо пiдкрадається). Павло Платонович! То ви?
П а в л о. Я.
Д м и т р о. Тут давно прийшло кiлько хазяїв, хочуть побалакати з вами.
П а в л о. Добре. Клич їх сюди!
Д м и т р о (одiйшовши, маха). Iдiть!
П а в л о (пiдходить до руїни). Сюди, панове, тут безпешно.
Люде скидають шапки.
Здрастуйте, здрастуйте! (Подає руки). Та надiвайте шапки: я не пан i не батюшка.
Люде надiвають.
Ну, в чiм же, панове, рiч?
Д м и т р о. Та тут бiда, Павло Платонович: пан позаорював прогони та щє силує — або кучугури на нашi добрi землi змiняти, або щоб ми їх купили.
1-й х а з я ї н. Та ще й цiну править, як за рiдного батька.
2-й х а з я ї н. Нема кому нас i обстоювати!
П а в л о. Якби ви бiльше дбали про громадськi дiла та дiтей учили, то, може, i з вас би народилися люде, що стояли б лавою за громаду; а то ви шкiл не заводите, а де вони суть, — дiтей не посилаєте!
1-й х а з я ї н. Бо й дома рук треба.
2-й х а з я ї н. Та й школи тi… вивчиться штокати, то вже на сiм'ю та на господарство й не дивиться: пан, значиться; не те вже в головi! З них бiльше п'яниць i виходить.
1-й х а з я ї н. Та з чого нам тi школи заводити? Якi нашi достатки? Убожество.
2-й х а з я ї н. У нас — сьогоднi Луки, анi хлiба, нi муки!
П а в л о. Тото-бо й горе! Темнiсть та убожество держать вас в своїх пазурах. Принiс хто з волостi "Положенiє"?* (*)
2-й х а з я ї н (вийма з-пiд поли). Принiс. Писаря напоїв та й викрав.
П а в л о. Давайте ж, я прочитаю i розтлумачу усi вам закони.
1-й х а з я ї н. Велике спасибi, якщо ласка.
П а в л о (розгорта "Положенiє"). Так, кажете, силує кучугури на вашi добрi землi помiняти? А ось, слухайте. (Чита). "Местное положение для губерний малороссийских". — "В состав надела, причитающегося крестьянам, включаются одни только удобные земли". Ст. 20. "Пески, болота, каменистые овраги и тому подобные пространства не полагаются в счет крестьянского надела". Зрозумiли?
В с i. Зрозумiли, зрозумiли.
П а в л о. Отже, не смiє пан мiняти вашi добрi землi на кучугури. Закон те забороняє. I за такi його намiрення ви мусите на нього жалобу мировому посреднику подати.
1-й i 2-й х а з я ї н и. А Шльома ще й улещує: купуйте, купуйте, добрi люде, бо пропадете, як рудi мишi: нi вам до водопою, нi вам до вигону — як у мiшку.
Д м и т р о. А я не казав вам, бреше, сучий син!
2-й х а з я ї н. Та й ми теє… так уже там такий галас у шинку пiдняли…
П а в л о. Навмисне намовля i пiдмогоричує за панськi грошi. Так ось же i купувати вам тих кучугурiв не треба, бо по закону (говорить з притиском) пан мусить дати вам прогони i до водопою i до вигону. Ось ст. 24 про це й гласить, та ще в примiчанiї додано (чита): "Пространства, оставляемые на оснований сей статьи для прогона скота, не подлежат выкупу, но должны оставаться свободными для прогона". Зрозумiли?