Кендзеровський дивувався, що гетьман тую вістку так спокійно прийняв. Гетьман завважив це і замахав руками.
— Ще тільки того мені треба. Чорт його несе... А що табор?
— Хвилюється, милосте ваша. Ворог в нашім краю.
— Дурні. Мало то ворогів було на Україні. А старшини?
— Старшини вашої милості шукають. Теж турбуються, і дуже.
— Підемо.
— Ваша милосте, — кінь! — і він підставив стрем'я.
— Не треба. Піду. Не можу хвилини побути сам на сам Скрізь Знайдете мене.
— Я гадав, — діло важне.
— Мало то важного на світі.
Кендзеровський замовк.
Гетьман думає. Не треба перебивати йому.
На полеву доріжку вийшли. Гетьман напереді, Кендзе ровський кілька кроків за ним, коня веде. Кінь порскає, — мабуть, дорогу чує. — «Здоров!»...
Табор гуде.
— Швед у Гетьманщину ввійшов.
— Де старшини? Де гетьман?
— Давайте їх тут!
— Поховалися. Воловодять нами. А ворог в краю.
— Гетьман полки цареві запродав. Жмінку біля себе лишив, як на глум.
— Нас продають!
— До шведа ходім!
— Швед добре платить, москаля побиває.
— Швед лютер, тримаймо з православним царем.
— Де старшини, де гетьман? Давайте їх тут!
— Втікли, лишили нас, продають християнський народ. Побачивши гетьмана, мовкнуть і розступаються. Здоровлять. Гетьман вклонюється, — вважливе, надто вважливе. Розуміють тую згірдливу вважливість. Злобну усмішку бачать на гетьманових устах.
— Маєте діло до мене? Мовчать. Руки пускають по собі.
— Маєте діло? Кажіть! Я тут. Слухаю вас Не відповідає ніхто.
— Ми? Ні.
Раменами здвигають. Гетьман дальше йде.
— Кашу без сала варять.
— Сало з табору вивозять.
— Я сам бачив учорашньої ночі. Два навантажені вози поїхали в город.
— За горілку, як за ліки, плати.
— Але службу робити треба.
— Маєтки на нашій кривді збивають.
— Нашому братові нігде правди нема — ні в хаті, ні в поході.
— Кидаймо табор!
Гетьман стає. Гурт розбігається. Крикуни ховаються між возами, як миші, побачивши кота.
— Брешете з-поза плота?..
Не знають, що відповісти. Не сподівалися, що гетьман надійде. Без почоту, без ніяких знаків, як звичайний старшина.
— Гетьман не втік. Гетьман тугі
— Де?
— Ось, бачиш, до кватири простує. За ним канцелярист коня веде.
— Потривожили нас.
— Ти ж сам казав, що старшини з гетьманом утікли.
— Я? Брешеш...
До сутичок доходить.
На майдані товпа. Посередині кількох їздців, коні заїжджені, люди заболочені, трудні. Видно, здалеку причвалали.
— Кажеш, генерал Інфлянт Стародуб зайняв? На власні очі бачив. А шведи?
— Спізнилися. Полковник Скоропадський підіслав селянина. «Веди нас, — приказують шведи, — до Стародуба найкороїшим шляхом, а ні — то смерть» «Поведу, — каже селянин, — як найкоротше знаю».
— І повів?
— Повів, але кругом. Заки шведи до Стародуба дійшли, Інфлянт у городі сидів.
— Та й хитрий Скоропад.
— Всі вони хитрі, лиш не там, де треба.
— А шведи що?
Втікачі розказують про шведів. Хвалять. Кажуть, що шведське військо ніякої кривди не робить, не грабує, за харчі добре платить, дзвінким грошем, золотом і сріблом. Гроші давні, передвоєнні, не так, як цар.
— А цар?
— Цар людей, як мітлою, мете. Села, хутори, пасіки, навіть церкви — усе в Стародубщині попалене.
— Навіть церкви, щоб люди туди добра свого не заховували.
— А люди що?
— З життям утікають, як ми. Хто не втече, цей зрадник.
— Зрадник?
— Кажуть, що зраджує царя, що на шведів чекав, щоб йому показувати позиції московські. Московське військо, що в Стародубщину нібито для оборони краю прийшло, палить, грабує, мешканців убиває або до роботи в фортецях жене, — щосильніших. З жінками як звичайно робить, дітей вбиває, щоб не заважали, старих, щоб не псували хліба. Пекло там.
— Пекло скрізь.
— Але там гірше, як де. Товпа росте.
Гетьман на майдан увійшов. Товпа розступилася, гамір утих. До їздців підступив.
Ті, побачивши його, позіскакували з коней і поскидали шапки, — чекають.
— Із Стародуба?
— Так, милосте ваша.
— Перед ворогом утекли? — питає різко. Розуміють цей тон. До колін припадають йому.
— Прощення милості вашої просимо. Супліки від полків своїх привезли.
— Супліки? Тепер? Тепер на бій пора, не жалоби.
— Товариші післали нас, не наша вина. Добувають зашиті в шапках папери й подають. Гетьман дивиться на них і приймає жалоби.
— Яка в Стародубі залога?