Почував відповідальність, як камінь на своїх плечах. Важкий! Боже, дай донести його!
Нездужав. Події останніх літ підірвали його здоровля, підкосили. На коня сісти не міг. Боліло в крижах, чорно робилося в очах. Не піддаватися, стояти, витривати на становищі, тепер, коли рішається усе, — витривати! — кричав на себе в душі, як вожд на своє військо, котре захитувалося в бою. Ви-три-ва-ти!
— Андрію! — звернувся нараз до Войнаровського, і голос його заломився. Почувалася в ньому любов, почувався жаль.
— Що скажете, дядьку?
— Ще одна гадка прийшла мені до голови.
— Кажіть.
Гетьман говорив лагідно і м'ягко:
— Треба мені Меншикова заспокоїти, щоб не кликав до себе. Не знаю як. Чи не поїхав би ти? Я купив землю у Рильському повіті. Скажеш, що поїхав допильнувати купна. Це їх заспокоїть. Погадають, що гетьманові і не сниться відриватися від тієї держави, в котрій він собі нові землі купує. Що ж ти на це?
— Як гадаєте, дядьку, що треба, поїду. Гетьман пригорнув свого небожа до груді.
— Спасибі, Андрію. Одного тебе маю, а довелось й тебе виставляти на таку небезпеку, — для справи.
— Для справи, — повторив Войнаровський. На майдані озвалися сурми.
Останки вірних полків виступали в похід: Миргородського, Полтавського, Прилуцького. Старі, досвідчені в боях козаки, котрих гетьман беріг, як ока в лобі, на рішаючий мент.
Цей мент прийшов.
— З Богом ідіть! — і гетьман благословив їх на непевну дорогу.
Довго стояв у вікні, дивлячись на широкий шлях, котрим посувалися козацькі чвірки, чети, відділи, піші і на конях, з піснею на устах, з завзяттям у душі. Котилися гармати, виблискували шаблі й мушкети. Старшини на конях чвалували полями.
Гетьман стояв, поки не переїхав останній від обозу, поки останній чура не поволікся за ним.
— Пішли. Так мало їх... — Знеможений, повалився на лавку і вхопив голову в руки. — Так мало!..
--------------
Примітки:
[1] Орден.
[2] Король Станіслав (латин.)
[3] Чіткі угоди роблять добрих друзів (латин.)
[4] Вислід війни завжди є під сумнівом (латин.)
[5] Ганнібал перед воротами (латин.)
[6] Зводи законів (латин.)
[7] Велебний отче (латин.)
[8] Я бідний і нещасний (латин.)
[9] Звичайний слуга Божий (латин.)
[10] Помилка щодо особи (латин.)
[11] Велебний отець (латин.)
[12] 3 найбільшою похвалою (латин.)
[13] Георгій фауст Гайдельберзький півбог (латин.)
[14] Станіслав король (пол.)
[15] Благо вітчизни є останнім доводом (латин.)
[16] Диявольський адвокат (латин.)
[17] Для прикладу (латин.)
[18] З найбільшою пильністю (латин.)
[19] По-перше (латин.)
[20] По-друге (латин.)
[21] По-третє (латин.)
[22] Карл король (латин.)
[23] Не руш мене (латин.)
[24] До справи! (латин.)
[25] Слова відлітають, написане залишається (латин.)
[26] Поспішай, велебний отчеі (латин.)
[27] Дякую вашій ясновельможності (латин.)
[28] Отже, до діла! (латин.)
[29] Право цілої стародавньої України, чи Роксоланії (латин.)
[30] Добрі угоди роблять добрих друзів (латин.)
[31] Для більшої слави Божої (латин.)
[32] Ставлення (латин.)
[33] Упсальський студент (латин.)
[34] Кінних і піших (фр.)
[35] Віват король Карл! (латин.)
[36] Тут не першого сорту (латин.)
[37] Легат (післанець) українського гетьмана Івана Мазепи єсьм (латин.)
[38] Віват вікторія, віват! (латин.)
[39] Зволікач (латин.)
--— КІНЕЦЬ ---
Текст звірено з виданням: Богдан Лепкий. Не вбивай. Історична повість. — Київ — Лейпціг, 1926. ISBN 5-308-01408-6
Оригінальний текст взято з резервної копії е-бібліотеки:
http://web.archive.org/*hh_/books.ms.km.ua
У *.txt форматував Віталій Стопчанський
Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво"
www.chtyvo.org.ua